«Професія медичної сестри нарівні з професією лікаря є однією з ключових, адже забезпечує ефективне функціонування системи охорони здоров’я», – наголошує під час зустрічі директорка КНП «ЦПМСД Долинської міської ради» Оксана Вандич.
Під час реформування медичної галузі в цілому, і місцевого закладу зокрема, особливо підвищилися вимоги до професійності та фахових знань медичних сестер. Із цими викликами часу успішно справляється колектив медичних сестер первинки. А для поліпшення професійних навичок наші фахівчині регулярно відвідують лекції, котрі проводить Академія служби здоров’я України.
«Ми постійно навчаємося новітніх технологій, медичні сестри по черзі відвідують різноманітні тренінги, конференції тощо», – відгукується про колектив керівниця закладу.
Редакторка «Долинська.City» поспілкувалася з медичною сестрою Анною Брошеван, про виклики, любов до роботи та робочі цікавинки.
Як усе починалося
«В юні роки я мріяла бути косметологом. Але тато наполегливо рекомендував вступати до медичного коледжу. Він наголошував, що тільки після закінчення навчання вибір буде за мною. Закінчивши Криворізький медичний коледж у 2005 році за фахом «медична сестра», я повернулася до рідної Долинської, де й почала працювати. Усе ж тато мав рацію. Я знайшла себе в цій сфері та не шкодую», – розповідає Анна.
Любов до роботи, каже, прийшла із зацікавленістю. Спочатку хотілося всьому навчитися. Тоді Анна прийшла працювати в дитячу консультацію Долинської ЦРЛ, у кабінет вакцинації дитячої поліклініки.
«Тут отримала й перші сльози, і перші усмішки дітлахів. Адже доводилося їздити на огляди маленьких пацієнтів по ФАПах усього Долинського району, згідно з графіками. А де не було фельдшерів, там і проводили щеплення діток», – каже Анна.
Опісля Анна впродовж двох років працювала з лікарем-педіатром Ніною Остапчук. Була дільничою медичною сестрою. За цей час вивчила кожного маленького пацієнта, котрий дарував теплі усмішки й погрозливі погляди. Але такі пацієнти, зізнається, були найщедрішими, найвдячнішими, від них завжди сяяло теплом.
«Знаєте, як кажуть, лікар – голова, а медсестра – його руки», – зауважує Анна Брошеван.
Пандемія все змінила
Коли ми спілкувалися з Анною, до її кабінету завітали пацієнти. Вікторія Місюня говорить про Анну з гордістю.
«Анна – чарівна, чуйна, доброзичлива медсестра. Завжди прийде на допомогу чи порадить у телефонному режимі, який би час доби це не був. І навіть у такий непростий період, коли Анна Валеріївна має чимало обов’язків, вона дуже уважна до пацієнтів, спостережлива, зібрана й комунікабельна», – говорить Вікторія.
Треба зауважити, що Анна працює в медицині вже 18 років. Тож досвід – понад усе.
З березня 2021 року Анні довелося змінити маленьких пацієнтів на дорослих. Її запросили в бригаду вакцинації ‘’Covid-19''. Вакцинування проводили в школах, ЗВО, різних підприємствах усієї Кіровоградської області.
«Коли заїжджали в медичні заклади області – онкодиспансер, дитяча обласна лікарня, обласна лікарня та інші – вакцинували до останнього пацієнта, бувало, що й до 21:00. Працювала з бригадою у вихідні, у робочі дні – з рання до пізнього вечора. Адже спочатку вакцинування пацієнта, потім введення в базу даних, яка часто не працювала. Особливо, якщо це сільська місцевість, де не завжди працює телефон, не те що інтернет», – цей час Анна згадує, наче страшний сон.
Родина Анни теж переживала ці ковідні часи з болем на душі. Діти майже не бачили маму. Вона ранком уже йшла на роботу, коли діти ще спали, а коли поверталася – то вже спали. Дітлахи лише постійно цікавилися в бабусі, коли вже з ними вдома буде й мама.
Про виклики й любов до роботи
Анна зізнається, що її найцікавіші часи роботи були з дітьми.
«Дітлахи випромінюють стільки тепла та доброти, що забуваєш про всі негаразди в житті. І коли вони плачуть через біль, а повернувшись – відволікаються і вже дарують тобі усмішку. Ось це і є радість життя – вдячність пацієнта», – говорить медична сестра.
За її словами, із дорослого населення найпростіше працювати з літніми людьми та інтелігентними пацієнтами. Вони й чемні, й охайні, і приємні в спілкуванні.
«А от коли великі скупчення людей, коли не працюють програми, коли в селах немає зв’язку, не те що інтернету, – тоді працювати тяжко. Пацієнти нервують, стають некерованими, і тоді тяжко всім: і медикам, і пацієнтам», – розповідає Анна.
Проводити щеплення під час війни стало набагато гірше. Люди не проявляють такої активності, як під час пандемії. Медсестра зізнається, що кожному потрібно зателефонувати й пояснити, що щеплення має важливу роль у житті людини для підтримки імунітету. Під час війни збільшуються інфекційні захворювання: дифтерія, правець, холера.
Попри все, Анна каже, що величезна любов до роботи її охоплює ще й через дружній колектив, у якому її постійно чекають і цінують фахові навички.
Оксана Вандич додає, що Анна – це дуже відповідальна фахівчиня, чемна, креативна колега, готова працювати вдень і вночі. Каже, це одна з тих, хто не звертає увагу ні на погоду, ні на час доби, а їде, йде, бо потрібно проводити щеплення.
«Ми працювали в бригаді вакцинації разом, але лікарі змінюються, а медичні сестри одні й ті ж. За добу проводили щеплення до 250 людям. Працювати в кабінеті щеплення – робота не із легких. Пацієнти щохвилини різні. Кожному по-різному потрібно пояснити про можливі побічні та патологічні реакції. Неодноразово доводилося надавати термінову медичну допомогу тим, хто зомлів під час щеплення. Чи то від страху, чи то від реакцій, але були й такі випадки», – говорить пані Оксана.
На запитання, що Анна робить поза роботою, жінка, усміхаючись, каже: «Що вам сказати. Діти мріють, щоб матуся була частіше вдома».
