На святі присвяченому до Дня міста, що проходив на вільному просторі “Небо” до намету КЗ “Культурно-дозвіллєвий центр Долинської міської ради” не припинявся потік охочих спробувати свої сили у виготовленні традиційного українського оберегу, а саме ляльки-мотанки.
Символізм ляльки-мотанки
Перші мотанки, які ще називають вузликові ляльки, беруть свій початок близько 5 тисяч років тому. Назва цього сакрального предмета пішла від слова “мотати”. На вигляд лялька мотанка це фігурка людини, зазвичай жіноча або дитяча, що виготовлена зі шматочків тканини і ниток. Традиція виготовляти такі ляльки є в багатьох народів. Їхній вигляд дуже залежить від особливостей національного костюму. Також подібні ляльки мають і різне функціональне призначення та символіку.
Наші пращури виготовляли переважно три види ляльок-мотанок:
-
Ігрові (дитячі) - такі ляльки створювалися для забави дітей, що допомагали розвивати в малюків дрібну моторику та допомагали маленьким дівчатам відчути себе в ролі матері.
-
Обрядові - цей вид ляльок застосовувався для особливих подій та свят, даючи їй відповідно назву: Вербна, Наречена, Масляна, Великодня тощо. Часто обрядові мотанки використовувалися під час весільних обрядів.
-
Обереги - оберіг лялька мотанка мав захищати дітей та дорослих від злого духу, біди та хвороб. Такі витвори мистецтва створювалися для певних функцій: добробут та багатство, вагітність та здоров’я, злагода та щастя.
Якою б не була лялька за своїм призначенням, при її виготовленні слід дотримуватися певних правил: суворо заборонялося будь-що зашивати або пришивати, використовувати голки або встромляти гострі предмети у ляльку. Сам процес намотування здійснювався виключно за годинниковою стрілкою та з позитивними думками. Мотанку виготовляють без використання швів, для кріплення застосовують нитки, якими просто обгортають деталі, закріплюючи їх вузликом. Лялька повинна мати хрестоподібний вигляд. Голову цього витвору мистецтва створюють за допомогою шматка тканини, у який вкладають моток ниток або вати. Після того, як тіло ляльки створене додають волосся та оздоблення, тут немає чітких правил, все залежить лише від фантазії митця. Кожна лялька є своєрідним витвором мистецтва. Руки майстра чи майстрині реалізують в них власну уяву та фантазію. Ляльки-обереги не повинні мати імені і чітких рис обличчя. Часто обличчя залишали просто білим або створювали замість нього хрест з ниток чи стрічок. Хрест в слов'янській міфології символізує Сонце.
Майстер класи з виготовлення оберегу
“В моєму дитинстві були схожі ляльки, — згадує керівниця гуртка КДЦ пані Валентина Подоляка, — бабуся мені шила їх з клаптиків тканини, набивала ватою. А вже обличчя я їм малювала сама. Та й ляльки, які мені купували в магазині, в ті часи мали голову, руки та ноги з порцеляни, глини або з пластмаси, а тіло — тканина наповнена ватою”.
В колективі Культурно-дозвіллєвого центру розповіли, що нещодавно майстриня, як плете костюми “кікімори” для ЗСУ принесла їм цілий мішок обрізків конопляних ниток. Мовляв, можливо знайдете для них застосування, адже шкода викидати. І майстрині вирішили, що це чудовий матеріал для виготовлення українського оберегу — ляльки-мотанки. Спочатку тренувалися самі, фантазували, прикрашали їх кожна по своєму різними деталями. Провели майстер-клас для своїх постійних відвідувачів: дітей, що із задоволенням відвідують цей осередок культури в районі Волохіно. А потім провели заняття і для дорослих відвідувачів. Багато з них згадували ляльки, якими їм довелося гратися в дитинстві. “Ми пояснювали значення ляльки-мотанки для наших пращурів, — розповідає директорка центру Ірина Пелипенко, — щоб кожний, хто власними руками виготовив мотанку, приніс до свого до свого дому оберіг, в який вкладав свої мрії про майбутнє своєї родини та України”.
На святі День міста
Пані Ірина розповіла, що до нинішнього святкування Дня міста їхній колектив готувався дуже ретельно, підготували ігрові локації для дітей. Всі пристосування для ігор виготовляли власними руками, підійшли до процесу творчо. А майстер-клас вирішили провести саме з виготовлення ляльки-мотанки. “Ми врахували те, що минулого року нам дуже заважав вітер при проведенні майстер-класу, — продовжує директорка, — цього року я попросила у Костянтинівської громади намет в тимчасове користування і нам його надіслали. Тож вітер нашій локації більше не загрожував. Підготували заготовки з конопляних ниток, придбали стрічку у вигляді української вишивки. До нас відразу стали підходити діти, цікавилися можливістю виготовити власну мотанку. Ті, хто вже зробив для себе ляльку приводили своїх друзів. Здавалося б лялька — це більше для дівчаток. Але з’ясувалося, що і хлопчиків цей майстер-клас неабияк зацікавив. Один з хлопчиків дізнавшись про те, як використовували в давнину ляльку-мотанку захотів виготовити їх дві: одну для себе, а другу понести на цвинтар, на могилу бабусі. Підходили і дорослі, пані Валентина з нашою художницею Тетяною Калиняк працювали не піднімаючи голови. Через годину ми зрозуміли, що заготовок, які ми взяли з собою нам не вистачить до кінця свята. І ми змушені були поїхати до нашого Центру, щоб привезти ще.
Насправді, така цікавість до ляльки-мотанки та до нашого майстер-класу дуже надихає”.
В Культурно-дозвіллєвому центрі навчають дітей творчо підходити до завдання
В Культурно-дозвіллєвому центрі діти вже підготували до Дня захисників і захисниць ляльки-мотанки в жовто-блакитних кольорах, що подарувати їх тим, хто стоїть на захисті України.
Директорка пишається своїм колективом, говорить, що всі вони дуже віддані своїй роботі. Для Валентини Подоляки її вихованці — це як сім’я. Адже щовихідних вона пече якісь смаколики, щоб після заняття, пригостити дітей, попити разом з ними чаю, поспілкуватися.
Майже до кожного свята Культурно-дозвіллєвий центр готує якусь локацію чи тематичну фотозону. Кожного разу з дуже обмеженим бюджетом їм вдається створювати новий шедевр, який додає долинчанам та гостям міста настрою, дозволяє зробити незвичайні фото на пам’ять.
“Таня, у нас така майстриня, що здається будь-яку задумку може втілити в життя, — говорить директорка і показує величезний коровай прикрашений соняхами, маками, мереживом та лелечим гніздом з парою птахів на верхівці. — При цьому часто використовує такі матеріали, що ніколи б і не подумав, що з цього можливо створити таку красу”.
“Я інколи сама дивуюся, своїм роботам, — говорить Тетяна Калиняк. — Невже це мені вдалося створити таку красу?! А якщо ще задуматися над тим, з чого це зроблено. В звичайних людей всі ці речі йдуть на смітник, а я знаходжу їм застосування. Для виготовлення виробів в техніці пап’є маше використовую пакування для яєць. Обрізки тканин, ниток, пакувальний папір з подарунків та квітів — нічого з цього не викидаю.
Дітей на майстер класах навчаємо творчо підходити до завдання. Не повторювати один в один за нами, а додавати в кожен виріб щось своє, розвивати власну фантазію та уяву.
Та й ми самі багато чому навчаємося у наших вихованців. Наприклад, радіти кожній дрібниці. Сучасні діти зовсім не такі, якими ми були в нашому дитинстві, з ними дуже цікаво спілкуватися, слідкувати за тим, як вони розвивають власну думку, як роблять свої висновки з певних подій”.
Ірина Пелипенко відзначає, що працює в КДЦ трохи більше року, але її вже добре знають мешканці району Волохіно. Залучає до центру не лише дітей, а й їхніх батьків, людей старшого покоління. Проводять ігри, конкурси, перегляди фільмів, майстер класи, просто спілкування за чаюванням. Тішить її коли діти, прийшовши зі школи, відразу біжать до КДЦ. Щоб дізнатися, що нового з ними робитимуть в цьому осередку культури.
