Влада Пшебильська є заслуженою діячкою естрадного мистецтва України, композиторка, артистка-вокалістка Національної телерадіомпанії України, членкиня творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України», викладачка вокалу в дитячій школі мистецтв, лавреатка Міжнародної премії «Культурна дипломатія», фіналістка Всеукраїнського легендарного фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута», лавреатка більше 80-ти Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів-конкурсів. Все важко перерахувати. Народилася і виросла Влада в нашому місті. Тут вона вона почала вивчати музику та захопилася вокалом. В Долинській вона вчилася працювати над собою та досягати поставленої мети. Обставини склалися так, що Влада останнім часом живе в Долинській продовжує працювати в КЗ «Ірпінська дитяча школа мистецтв ім. М. Вериківського» в змішаному форматі офлайн-онлайн. Долинська.City попросила в інтерв’ю зі співачкою відповісти на кілька запитань.
Влада, коли ви захопилися музикою і піснею?
Моя любов до музики почалася ще в ранньому дитинстві, адже зростала я в надзвичайно творчій родині. У нас співали всі. Моя бабуся, Галина Василівна Соломко, попри те, що була лікаркою з багаторічним стажем, дуже любила співати. Мама та моя тітка в дуеті виконували українські пісні, були постійними учасницями міських та обласних культурних заходів. Я змалечку уважно спостерігала за їхніми репетиціями та підспівувала. Також, постійно з самого раннього дитинства за проханням гостей, влаштовувала домашні концерти.
Старший брат займався бальними танцями, брав участь у концертах, обласних та Всеукраїнських змаганнях, де має багато перемог. За професією став лікарем. Дідусь грав на саксофоні, а інший дідусь — Василь Дмитрович Соломко — був справжньою людиною-оркестром. Він володів багатьма музичними інструментами та разом з Аркадієм Добровольським стояв біля витоків розвитку культурного руху Долинщини. Василь Дмитрович викладав в школі мистецтв протягом довгого часу. Шкода, але тяжка хвороба завчасно забрала його життя...
Перший вихід на сцену 2004 рік
Спочатку мене віддали на навчання по класу фортепіано, проте викладачка помітила мої вокальні здібності і так я почала займатися вже на двох відділах: фортепіано та сольний спів.
Викладачі школи мистецтв навчили мене дисципліни, працьовитості та відповідальності і за це я їм вдячна.
Чи важко в дитинстві поєднувати навчанні в школі і заняття в музичній школі?
Так, було нелегко, але водночас дуже цікаво. З дитинства мені довелося навчитися поєднувати загальноосвітню школу та навчання в школі мистецтв. Доводилось обирати між звичайними дитячими розвагами та серйозними заняттями мистецтвом. І я свідомо обрала музику.
Навчаючись в школі мистецтв, я відкрила для себе вокал та дуже швидко зрозуміла, що музика — це не просто захоплення, а справа, з якою я хочу пов’язати майбутнє.
Пам’ятаю, як після уроків мої однокласники йшли гуляти, а ми з подругою поспішали на сольфеджіо, хор, музичну літературу та інші заняття. Часто поверталися додому вже затемно. Навіть зараз із посмішкою згадую зимові вечори, коли через ожеледицю ми не раз падали по дорозі додому.
Сьогодні багато дітей відвідують одночасно кілька гуртків, студій та секцій. але в моєму дитинстві це було менш поширеним явищем. Тому такий ритм життя здавався моїм ровесникам особливим. Зараз я розумію, що саме цей досвід навчив мене працьовитості, відповідальності та вмінню досягати поставлених цілей.
Чи були періоди, коли хотілося все кинути? Можете розказати про якісь найбільш яскраві моменти у вашому житті і найбільш сумні (страшні, можливо важкі випробування)?
Звісно, такі моменти були. Творчий шлях ніколи не складається лише з перемог і оплесків. За роки навчання та професійного становлення я брала участь у великій кількості фестивалів, конкурсів, телевізійних проєктів і концертів. Але, як не дивно, іноді, найважчими ставали не регулярна робота над собою, попри втому, виснаження та інші фактори, а постійне знецінення зусиль на моєму творчому шляху.
Виступи з творчими звітами в рамках обласних відбіркових конкурсів фестивалю "Червона рута"
Ще у шкільні роки доводилося чути образливі слова від однолітків лише через те, що я відрізнялася своїми інтересами та способом життя. Пізніше, навчаючись на факультеті «Музичне мистецтво естради» в Херсонському фаховому коледжі за спеціальністю «Джазовий вокал», я також зіткнулася з упередженим ставленням через свій естрадний бекграунд. Протягом кількох років постійно доводила, що бажання розвиватися в різних жанрах — це не недолік, а прагнення професійного зростання.
Після коледжу я продовжила навчання у Київському міжнародному університеті (бакалаврат) та Луганській державній академії культури і мистецтв (магістратура м. Київ), які закінчила з відзнакою. Це роки безперервної праці: навчання, поїздки, репетиції та концерти (інколи по 3-4 на день). Виступати доводилося навіть із високою температурою. Такий ритм не минув безслідно і згодом позначився на здоров’ї. Тому, на сьогоднішній день мені довелося за рекомендацією лікарів тимчасово виїхати з міста Київ у більш безпечне та спокійне місце та продовжувати викладати й презентувати свої наукові розробки мистецького спрямування на Міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях в змішаному форматі (онлайн – офлайн).
Студентське життя
Одним із найважчих випробувань став 2016 рік, коли мій батько вирушив на війну. Для мене це стало великим емоційним потрясінням, адже я дуже люблю свою родину, і переживання за близьку людину стали серйозним викликом.
Окремою сторінкою мого життя стала школа-майстерня легендарного фестивалю «Червона рута», де я навчалася з 2014 по 2017 рік. Процес роботи проходив надзвичайно інтенсивно: кожні кілька днів потрібно досконало підготувати й здавати нову пісню (аудіозапис під мінус та акапельно), копіюючи манеру виконання відомих українських і зарубіжних артистів плюс постійні цікаві поїздки з творчими звітами та майстер-класи. За цей час я двічі ставала фіналісткою фестивалю.
Особливо запам’ятався 2017 рік. Через відсутність фінансування ми вирушили на фестиваль власним коштом. Після доби дороги з пересадками ми опинилися у прифронтовому Маріуполі. Фестиваль проходив у легендарному драматичному театрі який ворог знищив 16 березня 2022 року. Боляче... У місті вже діяла комендантська година, а вночі чулися постріли. Це непростий, але дуже важливий досвід, який навчив мене цінувати можливість займатися творчістю навіть у складних обставинах.
Драматичний театр в місті Маріуполі 2017 та 2022...
Водночас у моє життя насичене і яскравими та щасливими моментами. Закінчення школи мистецтв з відзнакою за двома спеціальностями та успішне опанування восьмирічної програми з фортепіано. Стала фіналісткою та лауреаткою всеукраїнських телевізійних фестивалів «Соловейко України» та «Таврійська зірка», де представляла свою область, пройшовши попередні – важкі відбори серед тисячі заявок. Пригадую, що по приїзду на «Соловейко України», де журі очолювали відомі народні артисти, треба було заспівати за лаштунками акапельно українську народну пісню, аж потім учаснику дозволяли вийти на сцену, демонструючи подальшу свою програму. Виконувала джазові пісні на власні авторські переклади українською мовою зарубіжних виконавців.
Моменти телевізійних проєктів та виступів
Особливими для мене стали виступи на знаних телевізійних фестивалях «Прем’єра пісні (МЦКМ «Жовтневий палац)», «Рідна мати моя», «Осіннє рандеву», «Prestige Parade», «Доля», «Пісенний вернісаж», «Проміння добра» та «Тріумф року», де я завжди виконувала власні авторські твори та ділила сцену з видатними українськими артистами. По сьогоднішній день я вдячна за запрошення на такі заходи. Саме ці моменти нагадують мені, заради чого варто долати труднощі й рухатися вперед.
Тому, коли запитують, чи хотілося все кинути, я відповідаю: так, думки про це іноді з’являються, але любов до музики завжди сильніша за будь-які труднощі.
Як вдається поєднувати особисте життя і роботу?
Якщо чесно, наразі мені не доводиться шукати баланс між особистим життям і роботою, адже останні роки присвячені насамперед навчанню, творчості та професійному розвитку.
У моєму житті були непрості особисті втрати. На початку повномасштабної війни загинув близький для мене чоловік. Ця подія стала великим випробуванням і змусила по-іншому подивитися на багато речей.
Згодом, були інші стосунки, але ми зрозуміли, що маємо різні погляди на життя та майбутнє. Крім того, мій графік завжди дуже насичений: навчання, концерти, робота, творчі проєкти та постійні поїздки. Не кожна людина готова прийняти такий ритм життя.
Сьогодні я повністю зосереджена на своїй справі та розвитку. Водночас переконана, що поруч має бути людина, яка розумітиме мою професію, поважатиме мої цілі та розділятиме схожі життєві цінності. Тому я вірю, що всьому свій час.
Чим ви найбільше пишаєтеся?
Напевно, найбільше я пишаюся тим, що у 2021 році мені присвоєно звання «Заслужена діячка естрадного мистецтва України». Це не просто відзнака, а результат багаторічної праці, наполегливості та любові до своєї справи.
Приємні моменти: з дня вручення почесного звання "Заслужена діячка естрадного мистецтва України"
Водночас ця нагорода стала для мене не лише визнанням, а й великою відповідальністю. Завдяки своєму професійному досвіду, маю честь бути членкинею журі всеукраїнських та міжнародних фестивалів і конкурсів. І хоча іноді люди дивуються, побачивши мене серед суддів в досить молодому віці, я сприймаю це спокійно, адже за кожним досягненням стоять роки навчання, творчої роботи, виступів, конкурсів і професійного розвитку.
Миттєвості роботи членкинею журі
Особлива відповідальність — це оцінювати учасників різного віку, адже кожен виходить на сцену зі своїми переживаннями, мріями та сподіваннями. Робота в журі вимагає не лише професійних знань, а й великої людяності, об’єктивності та витримки. Саме тому я завжди намагаюся оцінювати максимально чесно, справедливо та підтримувати тих, хто лише починає свій творчий шлях.
Якщо ж говорити загалом, то найбільше я пишаюся не дипломами чи нагородами, а тим, що змогла залишитися вірною своїй справі та продовжую займатися тим, що люблю найбільше - музикою.
Які Ваші мрії на майбутнє?
Дочекатися закінчення війни та миру в Україні, повернутися якомога скоріше у вже рідне для мене місто Київ, де залишилася частинка моєї душі та речі. Прокидатися зранку і дивитися новини про квітучий Київ та всі міста й села нашої країни, а не бачити розбиті домівки, плач людей, сльози і біль.
Робочий процес над власними піснями
Свої емоції скеровую у нові пісні про підвал, військових та неньку Україну. В той час, коли звільняли Київську область вийшла пісня-присвята «Вільна Україна». До речі, нещодавно приїжав у відпустку мій тато. Він був присутній в залі під час звітного концерту хореографічного колективу «Fly». Дякую керівниці ансамблю, Вікторії Тітаренко за запрошення взяти участь в цьому чудовому заході і можливість присвятити татові патріотичну пісню, про що оголосили в залі. Вперше за 8 років, мій тато зміг бути присутнім на виступі, а я, зі сльозами на очах та гордістю в серці співала для нього та всіх військових Долинщини, які мужньо боронять нашу землю. Пісня так і називається «Благословенна земля». Дякуємо Вам дорогі наші захисники...
