Сергій любив свою сім'ю та пишався донечкою-відмінницею. Дуже мріяв побачити її на шкільному випускному балу. На його долю вже випадала війна в складі радянського війська в Афганістані. Тож коли отримав повістку в 2022 році вирішив, що мусить захищати свою родину.
У чому суть?
Народився 15 серпня 1967 року в Добровеличківському районі на Кіровоградщині. З дитинства Сергій захоплювався футболом, був активним і цілеспрямованим. У 18 років його призвали до армії й довелося проходити службу в прикордонних військах на кордоні з Афганістаном під час Афганської війни. Цей досвід загартував характер Сергія.
Дружина Антоніна розповіла, що познайомилася з майбутнім чоловіком через спільних знайомих. «Мене запросили в гості, — згадує жінка, — там був і Сергій. Розговорилися з ним, почали зустрічатися. А потім одружилися. У нас була звичайна сім’я. Народилася донечка Аня, він її дуже любив, Взагалі Сергій любив сім’ю, дім та затишок. Він став турботливим батьком».
Протягом життя працював зварювальником, їздив на заробітки, у тому числі й до росії. Завжди намагався заробити якомога більше та зробити все можливе для добробуту своєї сім’ї.
«Коли у 2022 році росія розпочала повномасштабне вторгнення, — згадує донька Аня, — тато відразу сказав, що готовий стати на захист України. Ми з мамою намагалася його відмовити. У травні 2022 року він прийняв остаточне рішення: піти на фронт. Сказав, що не хоче, аби гинула молодь, і вважав, що настав час його покоління захищати свою Батьківщину».
«В нього ішемічна хвороба серця, — розповідає дружина Антоніна, — я була впевнена в тому, що Сергій не пройде медичну комісію. Але там, мабуть, і комісії ніякої не було. Бо ж хіба можна з такою хворобою людей на передову кидати? 31 травня його забрали. Довелося Сергію захищати Луганщину в складі військової частини А4279».
Вік та хвороба давали про себе знати в тяжких фронтових умовах. Адже не міг він вже й бігати так швидко, як молоді чоловіки чи вчасно зреагувати на небезпеку й сховатися в укриття.
В результаті артилерійського обстрілу та стрілецького бою з незаконними збройними формуваннями та збройними силами російської федерації 21 червня 2022 року в районі дислокації військової частини поблизу смт Вовчоярівка, Попаснянського району, Луганської області Сергій Кулинич отримав важке поранення — наскрізне поранення грудної клітини, внаслідок якого помер 24 серпня 2022 року.
«Наша донька відмінниця, закінчила школу в 2023 році із золотою медаллю, — розповідає Антоніна Кулинич, — Сергій так мріяв прийти до Ані на випускний вечір, бути з нею поруч у цю відповідальну мить. Але не судилося навіть побачити доньку у випускному платті».
«Я дуже любила тата, хоч і не завжди ми могли проводити багато часу разом. Життя складалося так, що він часто їздив на заробітки, аби забезпечити нашу сім’ю. І саме через це ми не завжди були поруч, — розповідає донька Анна. — Але кожна хвилина, проведена з ним, назавжди залишилася у моїй пам’яті: тепла, світла і справжня. Він став для мене прикладом того, яким має бути тато: відповідальним, чесним, турботливим і готовим пожертвувати всім заради сім’ї та Батьківщини.
Я пишаюся, що він мій тато, і вірю, що його мужність та любов житимуть у серцях тих, кого він захищав».
