Він обожнював історію, докладно вивчав найбільш трагічні періоди історії українського народу: Голодомор, козацький період, Гайдамаччина. Завжди був проти радянщини, викривав хижацьку сутність комуністичного режиму та завзято сперечався з тими, хто намагався довести протилежне.
«Він ріс звичайним хлопчиком»
Женя народився в Долинській 13 листопада 1992 року в сім’ї Антоніни та Миколи Алєксєєнків. Мама розповідає, що ріс він звичайним хлопчиком, непосидючим, трішки бешкетником. Мав вподобання, притаманні більшості хлопчаків його віку: футбол, риболовля, рухливі ігри.
Мама згадує, як її вражало, коли син збирався на риболовлю. Заводив будильника на 4-ту ранку, самостійно вставав та збирався, замість того, щоб на канікулах чи у вихідний довше поспати. З предметів у школі найбільше любив історію. А математику відверто не любив.
Його однокласник Вадим Гетьманець згадує: «Ми його називали Жетон, Комар. Це було дуже смішно. Але він ніколи на свої прізвиська не ображався. Женька був дуже доброю і ввічливою людиною. Мав гарне почуття гумору, завжди був душею компанії наших друзів. Найбільшим хобі у нього була риболовля. Я з ним теж часто рибалив на різних водоймах.
Пам’ятаю, як одного разу ми йшли купатися на ставок, вирішили скоротити дорогу і пішли через поле. Там росла кукурудза. Ми зламали кілька качанів, поклали в рюкзак і швидко втекли. Потім запекли на багатті, вона була дуже смачна».
Володимир Тесля розповів, що познайомився з Євгенієм ще в дитинстві: «В Бобринці проживала Женіна бабуся і канікули він часто проводив у неї. Тож ми ще хлопчиками познайомилися і дуже здружилися. Потім зустрілися вже в Кіровограді, коли вступали до університету на відділення політології в 2010 році. Разом вступили та навчалися.
Женя завжди був проти радянщини, дуже любив історію, багато читав наукових досліджень з української історії, Голодомору та козацької вольниці. Ми випустилися з ним в 2014 році бакалаврами. Тоді ще в Кіровоградському університеті не було магістратури. І вирішили поступати в магістратуру до Миколаїва в Чорноморський національний університет імені Петра Могили. Найкращі спогади залишилися про університет і про місто Миколаїв.І в цих спогадах завжди присутній Женя».
Мав різносторонні захоплення
Володимир відзначає, що Євгеній був дуже товариською людиною. Він легко знайомився з людьми і поруч з ним завжди створювалося відчуття, що знаєш його дуже давно. Згадує, як він разом зі своїм сусідом по кімнаті Михайлом, в університетському гуртожитку в Кіровограді, проводив вільний час за шахівницею. При цьому вмикав музику, говорив, що йому так легше зосередитися. Часто це були класичні твори — опери всесвітньо відомих композиторів, таких як: Верді, Чайковський або навіть Вагнер. Музика останнього здавалася дуже важкою до сприймання присутніми, хлопці в цей час старалися покинути кімнату. Але все ж інколи залишалися послухати. Так він призвичаїв своїх однокурсників до класичної музики.
На початку Євромайдану в 2013 році студенти Кіровоградського університету активно підтримували його цінності і виходили на мітинги в м. Кіровоград протестувати проти законів, які прийняла злочинна влада Якнуковича. В інтернеті можна знайти відео Суспільного тих часів. Там Євгеній Алєксєєнко розповідає, що співробітники СБУ приходили до викладачів університету і вимагали списки студентів, які ходили на мітинги. Тоді дехто з одногрупників побоювалися за такий його коментар. Мовляв, за таке можуть і відрахувати з університету. Але Жені до цього відносився байдуже, оскільки він прагнув якісних змін в державі і був готовий відстоювати свою думку. На цьому відео також присутній його одногрупник Євгеній Осієвський, тоді він ще носив прізвище Манько. Талановитий дослідник і журналіст – загинув під Бахмутом у травні 2023 року.
«Крім того, Женя дуже полюбляв читати книги, – продовжує свої спогади Володимир, — пам’ятаю він прочитав всі книги із літературного циклу «Відьмак» Анджея Сапковського та безліч інших книг, як наприклад твори Едгара Аллана По. Читав він також і українських авторів. Наприклад, Сергія Жадана, полюбляв його творчість. Особливо любив п’єси Леся Подерв'янського. Був один такий момент, що ми гуртом із сусідами з кімнати навіть записували його п’єси на диктофон – в кожного була своя роль, в тому числі і у Жені, як найбільшого поціновувача Подерв'янського.
Ще в гуртожитку, і пізніше, як ми вже вдвох проживали на квартирі в Миколаєві, у Жені проявився талант та любов до кулінарії. Не було такої смачної страви, якої він би не приготував з підручних йому інгредієнтів. Особливо мені запам’яталася його шурпа – інколи він її готував. І ми удвох смакували разом під час переглядів класичних українських фільмів, таких як: «Пропала грамота», «Тіні забутих предків», «За двома зайцями» тощо».
Працював на держслужбі
Вадим Гетьманець згадав, як випадково зустрів однокласника Женю Алєксєєнка на залізничному вокзалі в Миколаєві: «В далекому 2014 році я служив в Миколаєві і не знав що Женя навчається теж в Миколаєві. Ми з ним випадково зустрілися на вокзалі, було дуже приємно і неочікувано. Відразу пішли в кафе трохи відпочити та поспілкуватися. Він навіть переніс свій від'їзд, щоб побути більше часу зі мною. Це мені дуже запам'яталося.
Він навчався на політолога. Більшість його однокласників і я втім числі не дуже розуміли, що це за професія. Ми думали що Жека стане якимось помічником депутата. Піджартовували над ним, що піде в допомогу Олегу Ляшку. Він теж сміявся з цієї версії. І коли заходила про це розмова, він вдало копіював політика і часто повторював його улюблене слово «скотиняка»».
Після закінчення магістратури, в 2015 році Володимир Тесля влаштувався в Бобринці на державну службу в інформаційний відділ. Коли з’явилася ще вакансія в архітектурному відділі — запропонував своєму однокурснику і другу Жені подати свою кандидатуру.
Євгеній пройшов відбір на посаду і початок трудової діяльності двох друзів також проходив разом. Тож і на цьому етапі у хлопців є багато спільних спогадів та друзів. Так удвох вони працювали до початку 2020 року. На цей період в Бобринецькій райадміністрації припав період реформи управлінської сфери, почалися скорочення. І хоча Володимир з Євгенієм не були в числі останніх, кого прийняли на роботу до райадміністрації, але хлопці порадилися між собою і вирішили запропонувати власні кандидатури на скорочення. Деякий час їм довелося побути безробітними. Потім Володимир влаштувався на держслужбу в Кропивницькому. А Женя на початку 2021 року пішов служити в Нацгвардію.
Служба в Нацгвардії
Мама розповіла, що його однокласник Вадим Гетьманець вже ніс службу в Нацгвардії і коли дізнався, що її син без роботи — почав запрошувати його теж приєднатися до лав цієї структури. Євгеній підписав контракт.
«Так склалося що він почав проходити службу в моїй військовій частині, — згадує Вадим, — і так вийшло, що мені довелося навчати свого друга, який мені доводився ще й кумом. Але він все розумів і не ображався на те, що я під час навчання ганятв його нарівні з усіма. Він все виконував, бо розумів, що так треба.
Моя дружина, яка ніколи раніше не знала Женю, від першого дня знайомства, сказала, що він дуже добра і світла людина. Дійсно, такого добряка, ладного віддати все, що маєш, щоб допомогти друзям, рідко знайдеш».
«Женя дуже любив дітей, — згадує мама, — завжди із задоволенням спілкувався та грав зі своїм племінником, з хрещеником. Його частина базувалася в місті Золочів на Львівщині. Там познайомився з жінкою, мамою двох дітей. Він закохався в Мар’яну, почали жити однією сім’єю. Дітей коханої жінки Женя прийняв як рідних. Дуже любив бавитися з ними. Особливо з молодшим сином».
На вечірці у спільних знайомих Женя познайомився з Мар’яною. Розговорилися, почали зустрічатися. Через деякий час створили спільну сім’ю. Мар’яна вже мала двох дітей від попереднього шлюбу і дуже переймалася тим, як вони сприйматимуть її коханого чоловіка. Але попри її побоювання, Женя швидко подружився з дітьми і вони невдовзі почали його називати татом.
Повномасштабне вторгнення
Після 24 лютого 2022 року Євгеній продовжував служити інструктором на одному з навчальних військових полігонів. Багато часу він проводив на полігоні. Оскільки і в західних регіонах України були можливими ворожі десанти та диверсії на стратегічних об’єктах, то доводилося вживати заходів, які робили неможливим подібний сценарій. Проводилися відповідні навчання для охорони та військових.
Після роботи в Бобринці життєві шляхи Євгенія і Володимира Теслі розійшлися. Але друзі продовжували спілкуватися телефоном. «Від початку повномасштабного вторгнення Женя працював інструктором на одному з військових полігонів, — згадує Володимир, — навчав мобілізованих новачків та добровольців. Дуже часто в телефонних розмовах говорив, що йому соромно перед тими товаришами, що зараз на передовій і що він постійно просить перевести його до бойової частини. Останній раз він телефонував мені в березні 2023 року, просив допомогти з придбанням аптечок. Я зрозумів, що зрештою він домігся свого і збирається на фронт».
В кінці червня 2023 року Євгенія Алєксєнка перевели на Луганщину, на позиції в Серебрянському лісі. Попередньо говорили, що бійці мають пройти ще два тижні навчання. Але вже з першого дня вони потрапили на «нуль».
«Всього два тижні пройшло від того дня, як син потрапив на бойові позиції, — плаче мама. — Розповідають побратими, що артилерійський снаряд влучив просто у бліндаж. Женя щойно вийшов з нього, щоб покурити, знаходився поруч. Отримав безліч осколкових поранень, загинув на місці. Багатьох з побратимів, які були в бліндажі, не знайшли зовсім».
Володимир Тесля: «Женя був дуже світлою та позитивною людиною. Мені нині не вистачає спілкування з ним, його підтримки».
Вадим Гетьманець: «Женя і досі є в наших серцях, в найсвітліших і найприємніших спогадах. Він для мене нікуди не дівся. Пам’ятатиму його завжди».
Дружина Мар’яна: «Вже два роки в моєму серці рана після загибелі чоловіка. Ніколи не зможу його забути. Я вдячна долі за те, що подарувала мені Женю. Вдячна його батькам за те, що виховали сина гарною і світлою людиною. Він був таким життєрадісним, любив життя. Ми з ним будували плани на майбутнє, після війни. Вірив, що обов’язково повернеться додому, що Україна переможе».
Євгенія посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
На фасаді КЗ «Ліцей «Інтелект» Долинської міської ради», де навчався Євгеній, встановлено меморіальну дошку на честь Героя.
