У 2014 році, після анексії Криму, дружина Євгенія відмовилася виїжджати з півострова. Проте, для чоловіка, вірність присязі народові України були не простими словами. Щоб повернути сім’ю та Крим в Україну - він пішов воювати.
З дитинства мав якості лідера
Народився Євгеній Чернов 3 серпня 1988 року в Долинській. Був улюбленцем у бабусі з дідусем, які його трохи балували. З перших класів навчався дуже добре та старанно, допомагав з виконанням домашніх завдань і своїм друзям. Особливо легко давалася йому математика, це був улюблений предмет батька і він із задоволенням допомагав сину засвоювати основи математичної науки.
Класна керівниця Жені Чернова, пані Віра Анурова розповідає, що хлопчик добре навчався, любив спортивні ігри: футбол, волейбол, баскетбол. Завжди брав участь в спортивних змаганнях, дуже активну участь брав в різних позакласних заходах. “Був відкритим та чесним, володів лідерськими якостями, діти йому довіряли й він вмів заохотити та залучити однокласників до будь-якої справи, - пригадує пані Віра. - Одного разу готували ми виховну годину, присвячену Другій світовій війні. Розігрували в діях сценки з тодішнього життя і мали показати сценку початку війни. Адже 22 червня - це час шкільних випускних вечорів і в нас задумано було відтворити цю подію показом одного з випускних вечорів. Женя признався, що не вміє танцювати вальс. Він не соромився чесно признатися, що чогось не знає чи не вміє. І я його тоді сама навчала танцювати цей танець”.
На початку літа зазвичай діти ще якийсь час при школі перебували в таборі відпочинку, ходили в походи та на екскурсії. Пані Віра розповідає, що в походах її основними помічниками були завжди Женя Чернов зі своїм другом Юрою Сотником. І якщо готуванням кулешу чи каші займалася завжди сама вчителька, то напохваті в неї були вірні помічники - Женя з Юрою. “Колись ми відпочивали біля ставка, поруч з нами в той день були старшокласники з першої школи, - пригадує жінка. - Один з хлопців з тієї школи заплив досить далеко, а потім щось сталося з ним - чи то він розгубився, чи судома звела ногу, але він почав кричати й першим, хто кинувся на допомогу - був Женя Чернов. Він та ще один дорослий чоловік врятували того хлопця, витягнули на берег і привели до тями".
Захоплювався хлопчик спортом - ходив на секцію айкідо та карате. Спробував сходити в студію бального танцю - але один раз подивився, і сказав, що це не для нього.
Ще згадує класна керівниця, як готували виховну годину до річниці Голодомору і дітям дали завдання поговорити зі старенькими людьми, що проживали в Долинській на цю тему, взяти у них інтерв’ю: “Я була вражена результатами цього завдання саме від Жені. Відчувалося, що тема дуже його зацікавила, питання які він задавав людям були продуманими й дійсно розкривали глибину теми та трагедії українського народу.”
В старших класах на студії “Долинського радіо” вів молодіжну музичну програму, підбирав популярні хіти та композиції. Його дідусь, щоб слухати передачі онука, навіть радіоприймач придбав.
В підлітковому віці на високого спортивного і симпатичного хлопця почали заглядатися дівчатка. І одна з них таки закрутила Жені голову, та так, що той почав прогулювати уроки, сильно здав у навчанні. Вмовляння батьків взятися за голову не мали результату.
“Одного разу мене викликали до школи, - пригадує мама Євгенія Рита Чернова. - зібралися там всі вчителі, що викладали в їхньому класі, і в кожного з них до про мого сина є зауваження та претензії. Виходжу я після цього зі школи як у воду опущена, коли підходить одна з учительок і почала мене заспокоювати, мовляв, в мене теж син, у цьому віці вони всі такі баламути, важко з ними, але треба це пережити”.
За кілька місяців до випуску, хлопець таки взявся за навчання і в цілому досить непогано закінчив школу.
Потім був випускний вечір, на вальс всі хлопці кинулися запрошувати дівчат, а Женя запросив класну керівницю - Віру Анурову. Мабуть, пам’ятав, хто навчив його танцювати цей танець в школі.
В армії
Через рік хлопця забрали до армії. Коли мама з татом приїхали в навчальну частину на присягу до сина, то були дуже вражені змінами, які сталися з їхнім Женею - підтягнутий, акуратний, поруч з його ліжком - ідеальний порядок. “Вдома його важко було заставити, щоб всі свої речі акуратно складав. Таки дійсно кажуть, що армія може змінити людину в кращу сторону, - згадує пані Рита. - А після армії він вирішив вступати до вишу МВС в Сімферополі. І уявіть собі, через п’ять років після закінчення школи, він склав ЗНО з гарними результатами. Мав дуже добру пам’ять, тож легко відновив всі ті знання зі шкільних підручників".
Працювати став в міліції
Вчителька пригадує, що і після закінчення школи, хлопець як бував в Долинській, часто заходив до неї в гості: “Вже і дорослим він продовжував залишатися таким же щирим та відкритим, як і в дитинстві. Розповідав про своє життя, службу в армії, навчання, роботу, ділився мріями та планами на майбутнє”.
Почав працювати в Севастополі в охоронній службі “Грифон”, потім в міліції працював з неблагонадійними підлітками, пізніше слідчим у кримінальному відділі.
“Якось приїхали до нього в гості, він винаймав квартиру в Севастополі, стояли під дверима стукали, сина вдома не було. Коли це вийшла сусідка і питає, це ж, мовляв, ваш син тут живе. Ой який же він у вас молодець! Як у нас всі в нашому будинку йому вдячні! Тут на першому поверсі наркомани збиралися - то життя від них не було. А Євгеній з ними розібрався, тепер у нашому будинку зразковий порядок.
І нам з чоловіком так приємно було від тієї похвали, - продовжує пані Рита. - Бо як згадаємо той останній рік його навчання в школі, коли бувало, що й ночами його розшукували по Долинській, бо син додому ночувати не прийшов. Й подумати в той час не могли, що він піде працювати в міліцію і сам стане на охороні правопорядку”.
За відмінну роботу в міліції мав відзнаки, адже якось вдалося йому затримати серійного маніяка-гвалтівника. На той час вже нараховували 8 випадків зґвалтування дівчат та жінок в місті та його околицях. Євгеній з другом у вихідний день прогулювалися містом і один із перехожих привернув його увагу, тим що був схожий на розісланий в орієнтуванні фоторобот злочинця. Коли спробував наблизитися до підозрілого чоловіка, той раптом кинувся тікати, але Євгеній бігав швидше.
Тут же в Криму, в Севастополі зустрів своє кохання, одружився, навчатися продовжував заочно. З часом народилося в молодій сім’ї двоє діток: спочатку донечка, потім синок.
Невдовзі Кримський юридичний інститут закрили і Євгеній продовжив навчання в Одеському університеті МВС.
Зберіг вірність присязі
Але життя його різко змінив 2014 рік. Коли відбулася окупація Криму та оголосили про його анексію, дружина Євгенія, корінна кримчанка навідріз відмовилася покидати півострів. Дуже великий вплив на неї мали її батьки, які говорили, що росія це чудово - будуть великі зарплати, пенсії й таке інше.
У Євгенія був нелегкий вибір: лишатися з коханою дружиною та дітьми, але при цьому стати зрадником чи зберегти вірність присязі й повернутися в Україну. Адже він присягу давав служити народу України, йти працювати в російську поліцію - значить присягатися іншій державі. Переважна більшість його колег так і вчинила, Євгеній повернувся в Україну. І відразу ж записався добровольцем боронити Донбас, щоб припинити розповсюдження сепаратистських настроїв в Україні й зрештою повернути Крим, а з ним і свою сім’ю.
Воював понад рік, коли після поранень демобілізувався і намагався повернутися до мирного життя, то зіткнувся з купою проблем. В Одеському університеті не хотіли його поновлювати на навчанні, бо, мовляв, у нього прописка в Севастополі на анексованій території. В Долинському райвідділі поліції з тих же причин відмовлялися брати на роботу. Чоловік був у розпачі, адже щоб не стати зрадником він змушений був покинути свій дім і сім’ю, в рядах добровольців відстоював незалежність країни й після всього цього бюрократична система ставить хрест на його долі, лише через те, що в паспорті залишилася севастопольська прописка.
З мамою
Служба в Нацгвардії
Навчання Євгенію все ж вдалося закінчити - поступив в магістратуру повторно, на цей раз в Кропивницькому. Та все ж поновитися на роботу в поліції він так і не зміг - 12 років навчання в різних закладах УМВС і неможливість працювати за своїм фахом. Тож пішов далі служити в Нацгвардію. Бо нічого іншого на той час, крім служби, він не знав.
Служив в Миколаєві, патрулювали вночі вулиці міста. Періодично їхній підрозділ спрямовували в зону активних бойових дій АТО на Донбас на кілька місяців. Гарний був солдат - відповідальний, дисциплінований і бойовий.
“Для мене Євгеній був майже як син. Дуже позитивний хлопець, товариський і завзятий до служби. Скільки разів я вмовляв його, щоб приділив час своєму здоров’ю та підлікувався в санаторії, в нього багато поранень було під час бойових дій на Донбасі - розповідає командир Євгенія по службі в Нацгвардії Василь Юрченко. - А він весь час відмовлявся, мовляв, потім колись, не на часі. Молодий, не думав про себе та своє здоров’я. Я клопотав за нього, щоб він квартиру міг отримати в Миколаєві чи купити, але не вийшло в нас. Одного разу путівку до санаторію для нього виходив, дав йому в руки й сам його туди відвіз, щоб він підлікувався. Справедливий, чесний був, намагався боротися з корупцією. Зрештою, сказав, що не може терпіти більше несправедливість і звільнився. Я радив йому трохи відпочити, зайнятися своїм здоров’ям.
Та не встиг він перепочити, почалося повномасштабне вторгнення і Євгеній, звісно ж, не залишився осторонь. Пішов воювати добровольцем в 110 бригаду, весь цей час воював під Авдіївкою”.
“Я познайомився з Євгенієм в санаторії в Очакові. Там було багато хлопців-атовців, почав з ними спілкуватися і ми дуже здружилися, потім часто їм телефонував та провідував в Миколаєві, вони служили в Нацгвардії , - розповідає Сергій Людвинський, - дуже гарні хлопці всі, патріотичні такі. Після спілкування з ними - я й сам хотів йти воювати. Не беруть тільки, бо каліка, ходжу наразі з милицями. А як тільки дізнаюся, що хтось з моїх знайомих до госпіталю потрапив - то і поспішаю провідати. За кожного з них переймаюся. Доля Жені мене особливо торкнула, тим що йому в житті довелося зробити такий тяжкий вибір. Я бачив, як він гортає фото своїх дітей в телефоні, яких не бачив з 2014 року, бачив як болить йому розлука з ними”.
Повномасштабне вторгнення
Після звільнення зі служби в Нацгвардії, Євгеній планував трохи перепочити, підлікуватися біля мами в Долинській (тато на той час вже помер), а потім вирішити, чим йому займатися надалі.
Але навіть побути вдома йому не судилося - розпочалося повномасштабне вторгнення і Євгеній відразу почав збиратися до свого підрозділу Нацгвардії в Миколаїв.
Та рух пасажирських потягів на залізниці було зупинено, діставатися в Миколаїв нічим і чоловік записався в місцеву територіальну оборону. Кілька днів побув разом з тероборонівцями, потім сказав мамі: “То все несерйозно. Це не для мене. Я маю бути там де дійсно від мене буде користь”, і пішов до військкомату.
23 березня 2022 року його було зараховано до лав 110 ОМБр. Місяців зо два бійці бригади проходили попереднє навчання та злагодження під Черкасами, а потім їх перекинули під Авдіївку.
“З того часу ми з ним спілкувалися лише телефоном, жодної відпустки не мав за ті 17 місяців, що воював, - розповідає пані Рита. - І весь цей час його бригада утримувала Авдіївку. Мав кілька множинних поранень осколками ніг. Ті осколки навіть ніхто не видаляв з тіла і він продовжував воювати з ними. Розповідав, що дуже допомагав їхньому підрозділу наш голова, Євгеній Звіздовський. І матеріально підтримував і коли був запит на певне обладнання - отримували від нього посилку. Також наші долинські волонтери часто в них бували, допомагали й з харчами, медикаментами, військовим спорядженням. Розповідав, що колишній його однокласник Іван Грищенко також дуже часто відвідував та допомагав з необхідним спорядженням як волонтер”.
В липні 2023 року старшого солдата Євгенія Чернова було призначено командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу механізованого батальйону військової частини А4007. Євгеній дуже пишався тим, що його перевели в розвідку. На своїй сторінці в Фейсбуці він написав наступні рядки: “Напевне вже 17-й місяць на передовій захищаємо Авдіївку. Я пройшов бойовий шлях в усіх підрозділах піхоти 110 ОМБр, можливо за це мені дана можливість служити з кращими й найсильнішими в розвідці. Слава розвідці! Слава 110 бригаді, слава Україні!”.
Останній вихід на територію ворога
Мама пригадує, як син розповідав їй, що на розвідувальні операції в “сіру зону” чи на територію, що підконтрольна ворогу зазвичай беруть добровольців. І серед молоді такі добровольці, бувають дуже рідко. Надто висока ймовірність не повернутися. Найчастіше в його групі були бійці віком 50+, які розуміли важливість подібних операцій і самі шкодували та оберігали молодь, хоч фізично їм буває дуже важко в подібних вилазках.
Того фатального для Євгенія Чернова дня, 31 серпня 2023 року, в районі все тієї ж Авдіївки, їхня розвідгрупа потрапила в оточення. Виходили з боєм, з восьми бійців живими повернулися троє. Ще кілька днів не могли забрати тіла загиблих побратимів.
“Євгеній Чернов, бойовий позивний “Жека” - був істинним героєм, без жодних прикрас, - говорить його побратим Віктор Грєхов, позивний “Святий”. - Такі чоловіки рідко зустрічаються. Не боявся взагалі нічого - поруч кулі свистять, щось розривається. А в нього в очах ні краплі страху немає, лише бажання бити тих гадів та рухатися вперед. Це справжній Герой, мені часто здавалося, що кулі його оминають, що такі як він, не можуть загинути. Він і інших заряджав своєю безстрашністю, енергією та адреналіном. Дуже шкода втрачати таких побратимів”.
Євгеній Чернов ще за роботу в міліції, за арешт серійного маніяка, отримав відзнаку “За зразкову службу”, за арешт наркоманів-закладчиків на вулицях Миколаєва - відзнаку “Внутрішні війська України”. За участь в АТО мав відзнаки “Учасник війни” та “Учасник АТО”.
