Життя Юрія Парфьонова було сповнене випробувань. Він працював на суднобудівному заводі, долав труднощі буремних 90-х, пережив втрату матері та переїхав до Долинської, де знайшов не лише друзів, а й людину, яка стала йому замість сім’ї. У червні 2024 року він пішов до війська, а 10 лютого 2025 року загинув, виконуючи бойове завдання. Це історія людини, яка, попри непросту долю, завжди готова допомогти іншим і врешті віддала найцінніше — своє життя — за Україну.
Найближчою людиною для Юрія була мама
Юрій Парфьонов народився 27 серпня в місті Херсоні. Після закінчення школи навчався в професійно-технічному училищі. Потім відслужив армію в одній із прибалтійських республік. За час служби дослужився до сержанта.
Повернувся до рідного міста і відразу пішов працювати на суднобудівний завод. З рідних людей в нього була лише мама, яка мала інвалідність 1 групи. Потрібно добре заробляти, щоб підтримувати їхню маленьку сім’ю.
Хлопець вмів працювати, він весь віддавався роботі. Йому приємно було усвідомлювати, що причетний до народження велетенських суден: сухогрузів, танкерів, барж. Для їхнього випробування на практиці, бригади суднобудівельників, на створених ними суднах, виходили через Дніпро-Бузький лиман у Чорне море. Ці моменти стали найщасливішими в його житті — подорожувати морем та ще й на судні до створення якого також причетний.
Але сталася біда — померла мама, єдина рідна людина для Юрія. Знайшлися порадники, які допомагали хлопцю заливати горе горілкою.
Більш того, після розпаду Радянського Союзу, почалися невиплати зарплат на заводі та інші проблеми буремних 90-х років.
Якось, під час вживання дармового алкоголю, яким щедро пригощали маловідомі спонсори, Юрій підписав якісь папери. Через деякий час виявилося, що він підписав боргову розписку на значну суму. І сума боргу почала зростати за рахунок відсотків. Хлопцю погрожували та вимагали віддати квартиру в рахунок боргу, погрожували вбити.
Знайшлися знайомі, які погодилися заховати Юрка від бандитів. Привезли його в Долинську і доручили йому доглядати старенького родича. В обмін на квартиру в Херсоні.
Життя в Долинській
"Сталося це в 1995 році, коли Юра з’явився у нас на Волохіно, — розповідає Юрій Косенко. — Я багато років працював у Казанківській виправній колонії, а потім ще оперуповноваженим в залізничній міліції на станції Долинська. Помітив, що на сусідній вулиці з’явився новий хлопець. Спокійний, роботящий, але має слабкість до горілки. Наше Волохіно на той час було відоме тим, що тут багато людей мали або кримінальне минуле, або схильність до правопорушень. Почав спостерігати за ним, довелося кілька разів витягати його з неприємних ситуацій. Розмовляв із ним, ніби все розуміє. Але характер слабкий та ще й тяга до алкоголю часто брала гору. Кілька разів він влаштовувався на роботу. Працює добре, різні роботи з металом, з електротехнікою виконує якісно. Але до першої зарплати. Охочих затягнути його в свої сумнівні справи завжди вистачало.
Вирішив я над ним шефство взяти. Якраз на пенсію вийшов і відкрив власну справу — олійницю. Юра мені допомагав в усьому. Спочатку я йому платив зарплату, а потім зрозумів, що в руки йому гроші давати не можна. Став сам купувати все, що потрібно.
Знають його багато у нас на Волохіно. Руки в нього золоті, багатьом людям він допомагав. Я навчив його автівки ремонтувати. Ми з ним вдвох відновлювали дуже розбиті та зношені машини, в яких більшу частину деталей потрібно замінити. І вони після цього ремонту ще продовжували служити багато років”.
Пан Юрій розповів, що так минуло 28 років їхньої спільної дружби та роботи. Став чоловік для Юрія Парфьонова замість батька з матір’ю, брата і вихователя разом.
Наступ на Курщині
А в червні 2024 року Юрій Парфьонов пішов до ТЦК оновити дані. Коли повернувся, то повідомив, що йде в ЗСУ. Через місяць розповів, що пройшов навчання на Вінниччині і отримав направлення до бойової частини. Наступний дзвінок другу був вже з Сумщини.
Це ж треба такий збіг — Юрій Косенко свою строкову службу саме в тих місцях проходив.
Потім відбувся наступ на Курщині. Свої враження від перебування на ворожій території Юрій передав в кількох словах: “Росіяни не люди, від них потрібно очищати землю”. Треба сказати, що його батько був росіянином, родом з Псковської області. Помер він рано від надмірної пристрасті до алкоголю. Тож його дитячі спогади про батька, від якого він не бачив нічого доброго, лише підкріпилися враженнями від того, що побачив на Курщині.
Здавалося, що в боях із російськими військами він прагнув відплати за всі свої образи, за нелегке дитинство, за зламану долю мами, що терпіла приниження.
Юрій став командиром відділення машини 2-го механізованого відділення 1 механізованого взводу, 9-ї механізованої роти, 3-го механізованого батальйону військової частини А4576.
Можливо, що на війні йому здавалося простіше, ніж у цивільному житті. Зрозуміло, де ворог, якого потрібно знищувати. І він тут почувався більш значимим та важливим.
16 лютого 2025 року Юрію Косенку зателефонували з ТЦК та повідомили, що від 10 лютого Юрій Парфьонов вважається зниклим безвісти. Коли чоловік прийшов, щоб отримати сповіщення — то йому повідомили іншу новину — його друг Юрій Парфьонов загинув.
