Нацгвардієць долинчанин Тимур Криворучко був серед перших захисників Маріуполя. Одним із тих воїнів, хто ціною власного життя стримував просування ворога українською землею.
В дитинстві був активним і непосидючим
Тимур народився 25 лютого 1997 року в смт Устинівка на Кіровоградщині, в сім’ї Юрія та Тетяни Криворучків. В сім’ї вже був старший син Артем. Родину Криворучків добре знали й шанували в Устинівці. Його дід Анатолій Криворучко пройшов шлях від ревізора до начальника фінвідділу при райадміністрації. “Толю не боялися, як то буває зазвичай з ревізорами, а поважали, — так згадує про свого брата Василь Криворучко. — Коли він робив ревізію на підприємстві чи в організації, то ніколи не ставив мети оштрафувати. Він вказував на недоліки і давав рекомендації як їх усунути. Батько Тимура, Юрій, мій племінник, працював заступником голови колгоспу ім. Кірова, а мама бібліотекаркою в районній бібліотеці”.
Тато помер дуже рано, мама Тетяна залишилася одна з двома дітьми. Батьки Юрія — Віра та Анатолій Криворучки на той час вже переїхали до Долинської. Вони вирішили забрати онуків до себе. Тимур ріс дуже жвавим та допитливим хлопчиком. Допомагав дідусеві та бабусі по господарству.
З 2003 по 2012 рік Тимур навчався в долинській загальноосвітній школі №4. “Пам’ятаю, як він представився вперше — Тимур Юрійович, — згадує свого учня вчителька молодших класів Тетяна Дмитренко. — Хлопчик він був височенький і міцної статури. Багато таких дрібних епізодів, коли потрібна фізична сила, пропонував себе, говорив: “Я сильний, я зможу. Давайте я це зроблю”. Дуже активним та непосидючим був. Завжди веселий, усміхнений, завжди в русі і завжди в оточенні друзів”.
Дідусь до виховання онука відносився відповідально
Вчителька з посмішкою згадує, як проводили шкільний вечір на честь закінчення четвертого класу. З батьками придумали конкурс: нещільно надуті повітряні кульки потрібно було роздушити і при цьому не використовувати гострі предмети. Конкурс виявився не таким простим, як здавалося на перший погляд. Тривалий час діти боролися з кульками, але нічого в них не виходило. Зрештою Тимур голосно сказав: “Я знаю як це зробити!”, поклав кульку на підлогу і щосили вдарив по ній зверху ногою. Кулька лопнула.. А за ним і інші діти почали виконувати завдання, кожен з них додумався як це зробити по своєму. Але він зробив це першим”.
Пані Тетяна згадує, що дідусь Анатолій не пропускав жодних батьківських зборів. До виховання онуків відносився дуже відповідально. Тимур завжди був охайно і сучасно одягнений, до занять мав всі необхідні приладдя. Якщо в когось з дітей не вистачало чогось до уроків — чи то забула дитина, чи батьки не встигли придбати, — Тимур завжди охоче ділився з однокласниками. Мовляв, я маю, можу поділитися, мені дідуня дозволяє це робити: “Дідуня і бабуня — саме так він називав своїх дідуся і бабусю. Не соромився цього навіть в більш старшому віці. Дуже їх любив”.
Улюбленим предметом у Тіми (так його називали в сім’ї та в школі) була фізкультура, а особливо футбол. Він грав в збірних командах міста та району.
Прагнув самостійно заробляти кишенькові гроші
І вже навчався в старших класах, а все забігав до першої вчительки, щоб поспілкуватися, поділитися своїми успіхами. “Якось у вихідний день я зустріла його на ринку. Йому вже років 13-14 було. Він допомагав продавцям переносити товар. Сказав мені тоді, що хоче мати власноруч зароблені кошти, — згадує Тетяна Дмитренко. — Дідусь та бабуся забезпечували його всім необхідним. Але йому все ж хотілося мати і власні гроші”.
Після закінчення 9-го класу поїхав навчатися у Знам’янку. Там вже жили його мама зі старшим братом. Тимур навчався в Знам’янському професійному ліцеї за фахом “кулінарія”. Закінчив навчання в 2017 році, але в Долинській відповідної роботи не знайшов, влаштувався працювати охоронником. Далі також працював охоронником вахтовим методом по Україні.
“Якось зустріла Тіму, — згадує вчителька, — бачу, що він сумний дуже. Говорить бабуня померла. Він не хотів дідуся самого покидати. Стрічала їх, як вони прогулювалися Долинською. А потім і дідусь помер. І він мені тоді при зустрічі сказав, що дуже важко йому тут в Долинській жити, багато нагадує про рідних людей, яких вже немає поруч”.
“Дуже любив слухати сучасну музику, — розповідає Василь Криворучко. — Він мав гарну фізичну підготовку, по вулиці йде хлопець ніби танцює. Сусіди всі згадують, що з кожним привітається, жартує, до кожного привітне слово скаже. І таким він з дитинства був. Вів здоровий спосіб життя. Як попросиш щось зробити — завжди відгукувався охоче. І зробить все якісно, може й хотів би десь покритикувати — так не знайдеш за що.
Підписав контракт з Нацгвардією
Почав зустрічатися з дівчиною. В 2020 році Тіму призвали до армії. Пів року служив в навчальній частині в Десні. Далі підписав на три роки контракт з Нацгвардією. Пройшов підготовку в навчальному центрі Нацгвардії країни, отримав військове звання головний сержант і його призначили заступником командира взводу”.
Проходив службу Тимур в частині, яка базувалася в Запоріжжі. Періодично їхній підрозділ виконував завдання по обороні країни в зоні АТО. “Коли приїздив у відпустку в Долинську, ми з ним часто розмовляли, — пригадує пан Василь, — я розпитував його про плани на майбутнє. Він говорив, що по закінченні контракту планує одружитися. Працювати збирався в правоохоронних органах. Також планував вступити на заочне навчання до юридичного університету, щоб в подальшому мати перспективу підвищення по службі.
З ним цікаво було розмовляти на різні теми. Я бачив якусь проблему з однієї сторони і мав свої пропозиції щодо її вирішення. А він дивився на неї зовсім по іншому. І розкривав зовсім невідому для мене сторону. Бувало ми з ним сперечалися з якогось приводу. І мушу визнати, що йому вдавалося переконати мене в хибності деяких моїх суджень. Він вмів відстоювати власну думку, був цілісною натурою, багатогранною особистістю”.
"Подумати не міг, що мені доведеться захищати Україну"
Вчителька пані Тетяна згадує що час від часу спілкувалася з колишнім учнем по вайберу: “Здебільшого ми переписувалися. І, пам’ятаю, як мене одного разу вразило його повідомлення: “Я весь час згадую, як ви нам говорили, що Україну потрібно любити і захищати. Тоді, в дитинстві, я навіть подумати не міг, що мені доведеться її захищати. А нині я повторю ваші слова: “Україну потрібно любити і захищати!”.
В ті перші дні повномасштабного вторгнення, ми щоразу при звуках повітряної тривоги спускалися до підвалу. І одного разу я почула, як хтось сказав: “Не стало Тимура Криворучка, поліг під Маріуполем”. Це сталося 28 лютого 2022 року. Так боляче дізнаватися такі новини про своїх колишніх учнів, яких пам’ятаєш маленькими”.
Поховати Тимура Криворучка в Долинській змогли майже через рік після загибелі 23 лютого 2023 року. На поховання зібралися люди відразу з двох громад: Долинської та Устинівської, побратими з Нацгвардії.
Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеню.
