До п’ятої річниці створення Долинської громади Олександру Климовському було присвоєно звання “Почесний громадянин Долинської громади”. За 46 років трудової діяльності багато чого йому довелося будувати в Долинській та районі.
Батьки Олександра зустрілися в Долинській
Батько пана Олександра - Віктор Климовській народився в містечку Помічна на Кіровоградщині. На час Другої світової війни він був підлітком і разом з іншими відчайдухами влаштовував диверсії на залізничному вузлі Помічна. Коли німці почали його розшукувати - втік до рідної сестри, яка проживала в Долинській. “Є книга присвячена подіям Другої світової на Кіровоградщині і одне з оповідань в цій книзі - присвячене моєму татові, написане на основі його спогадів, - розповідає Олександр Климовський. - Після війни батько залишився жити в Долинській, зустрів з часом тут своє кохання - майбутню дружину Ніну, мою маму. Вона родом з Устинівського району”.
Віктор Климовський працював в Долинській лікарем-рентгенологом. Спочатку в Центральній районній лікарні, а коли в селищі Молодіжному збудували нову лікарню - перевівся туди. Помер від серцевого нападу у віці 45 років. “Телефонів тоді ще не було, - пригадує Олександр, - доки добігли до лікарні, щоб викликати “швидку” - сталося непоправне, батька врятувати вже не змогли. Мама присвятила своє життя синам-близнюкам, тобто мені і брату Віталію”.
Жінка все життя працювала робітницею в птахозабійному цеху Долинської птахофабрики. Проводжала синів до армії, справила весілля, допомогла дітям з облаштуванням власного житла. Відкладала кожну копійчину, щоб молоді сім’ї швидше стали на ноги, налагодили своє життя і не відчували скрути. “Святою людиною була наша мама, - додає Олександр, - це підтвердить кожен, хто її знав. Лагідна, терпляча і дуже тактовна. Померла у віці 84 роки”.
Канікули в діда Романа
Влітку, на всі канікули, хлопців відвозили в село Завадівка Устинівського району до дідуся Романа Конограя, маминого тата. Доки малі були - то тато мотоциклом “Іж-49” возив. А як підросли - то вже самостійно автобусом “Долинська-Устинівка” добиралися. Автобус, правда, не завжди заїжджав у село. Тоді 5 км доводилося йти пішки степовою дорогою. Але братам та вимушена прогулянка була лише в радість.
Брати Климовські у третьому ряду в чорних костюмах.
Дідусь працював в колгоспі агрономом, під час війни німці його в концтабір забрали. Два роки там провів, війська союзників звільнили його. А коли вийшов на пенсію - влаштувався пасічником на колгоспній пасіці. А ще він дуже любив рибалити та полювати. Ці захоплення допомогли вижити сім’ї в голодні роки 1933 та 1947. Допомагав чим міг вижити і своїм односельцям. Свою любов до рибальства передав і онукам: Олександру та Віталію. “Город діда виходив до річки, то ми там щодня багато часу проводили. Допомагали діду на пасіці. Пам’ятаю, як пішли ми якось з братом до греблі, - згадує чоловік. - . Там вода зі ставка через трубу витікала і ми ловили карасиків та пліток саморобними вудками. Тоді й купити різне рибальське причандалля було дорого, та й не завжди в магазині можна знайти його. Вудку робили з очеретини, замість ліски - нитка №10, гачок з голки скручували. Раптом побачили між каменями велику рибину. Плюхнулися на неї животами, витягнули на берег. Виявилося, що то короп кілограма на три. А як же його додому нести? Знайшли палицю, протягнули через зябра і так несли через все село. Всі перехожі дивувалися та хвалили нас. А ми такі горді та раді від були того”.
З дідусем на пасіці
Дідусь Роман прожив 92 роки і своїм прикладом впливав на виховання онуків. Від нього хлопці перейняли відповідальне ставлення до роботи, небайдужість до чужого горя чи біди, любов до природи та до людей. На все життя брати успадкували любов до рибальства. Ця справа назавжди для них стала найкращим видом відпочинку.
В армії довелося служити двічі
Після закінчення школи в 1971 році вступив на навчання до Бобринецького сільськогосподарського технікуму на агрономічне відділення. Навчався заочно і працював в будівельній бригаді Долинського птахокомбінату. “Будували нові виробничі приміщення і ремонтували старі, - пригадує чоловік. - Вже тоді я зрозумів, що моє покликання - будівництво”.
Після служби в армії (1972-1974 р.р.), Олександр вступає до Дніпропетровського інженерно-будівельного вишу на спеціальність “інженер-будівельник”.
Після першого курсу юнак одружився. Дружина Наталія працювала в школі вчителькою до народження сина, Олександр навчався. Проживали цей період в сімейному гуртожитку.
Після закінчення інституту отримав направлення в Устинівський район, село Криничуватка, колгосп імені Леніна. На той час, це було одне з найкращих господарств області. Тут вирощували всі сільськогосподарські культури, мали леваду, свинокомплекс на 25 тис. голів, комплекс ВРХ, птахоферму, ставки, автогараж та тракторні бригади. Очолював його Михайло Гайдадим. “Цей чоловік зіграв величезну роль в моєму житті, - розповідає Олександр Климовський. - Я молодий фахівець в розпорядженні якого опинилися відразу 12 найманих будівельних бригад, дві бригади із села та одна підрядна організація з району. Це дуже велика відповідальність. На початку було важко. Багато чому навчився в процесі роботи і завдяки підтримці та порадам голови колгоспу. За два роки роботи в селі ми збудували двоповерховий дитячий садок та двоповерхову школу, 11 житлових будинків, два великих вагових пункти, 4 км дороги з асфальтовим покриттям та ще багато чого ремонтували і реконструювали”.
Подружжю, як молодим фахівцям, дали будинок в центрі села, дружина працювала в школі, син ходив до дитячого садочка. Вже й звиклися із сільським життям. Але доля підкинула їм нове випробування - у 1982 році Олександра вдруге призвали до армії. Цього разу як офіцера, адже це звання він отримав після навчання у виші. Служив в Казахстані, на будівництві (Байконур) інженером-будівельником.
Повернувся будувати Долинську
В 1984 році Олександр повернувся в рідну Долинську і його призначили головним інженером будівельного управління ПМК-134. Ця організація виконувала будівельно-монтажні роботи в трьох районах області: Долинському, Устинівському та Новгородківському. Тут працювали понад 100 робітників, мали в підпорядкуванні автоколону, крани, екскаватори, бетонно-розчинні вузли в кожному з районів, пересувні штукатурно-малярні станції, автомайстерні тощо. Все, що в Долинській будувалося до початку будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату - будувала ПМК-134. Це багатоквартирні будинки, дитсадки, лікарні, клуби, кінотеатр, магазини, сільськогосподарські споруди.
Брати Климовські з мамою
Далі чоловіка перевели на роботу в організаційний відділ Долинського райкому компартії. А ще через два роки призначили начальником будівельного управління райагробуду та заступником начальника сільгоспуправління району по будівництву. “Будували різні об’єкти промислового, житлового, сільськогосподарського призначення, - пригадує пан Олександр, - Труднощі були: то невчасно будматеріали підвозять, то погода не дозволяє будівельні роботи завершити. І з людьми проблеми траплялися. Але старалися з усіх сил здавати об’єкти вчасно, згідно встановлених термінів введення в експлуатацію”.
З початком періоду Перебудови будівництво в районі занепало. Чомусь будівельні організації стали непотрібними.
Нова сторінка в розбудові Долинської відкрилася з початком будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР). Олександра Климовського запросили головним інженером будівельного цеху комбінату. На цій посаді він пропрацював більше 10 років. Багато за цей час було збудовано, відремонтовано, реконструйовано, переобладнано. Найбільше пишається чоловік тим, як вдалося закінчити довгобуд “Центр матері і дитини” при Долинській центральній лікарні. Перед цим багато років Центр перебував у стані незавершеного будівництва. Стан його на час початку відбудови був жахливим: відпадала штукатурка, лущилася фарба, опалення розморожене, електродроти та світильники вирвані. А строк для відновлення поставили всього 2 місяці. Об’єм робіт, який потрібно виконати здавався нереальним. “Керівництво лікарні щодня на допомогу будівельникам виділяли до 20 робітників-медпрацівників, - згадує будівельник. - Завдяки їхній праці та ентузіазму нам вдалося відкрити Центр в запланований строк 1 червня, на День захисту дітей”.
З 2005 року обіймав посаду начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Долинської РДА. Потім перевели пана Олександра в область на посаду головного інспектора інспекції архітектурно-будівельного контролю в Кіровоградській області. Довелося обслуговувати три райони: Долинський, Устинівський, Новгородківський. Контролював виконання забудовниками містобудівної документації, дотримання державних будівельних норм і правил в будівництві, прийняття в експлуатацію завершених будівельних об’єктів різних форм власності.
“Вдячний усім, із ким довелося працювати”
У 2012 році працював заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів Долинської міськради, трохи очолював районну організацію ветеранів праці.
46 років трудової діяльності, з них 20 років - на державній службі. За свою працю Олександр Климовський отримував багато грамот та подяк, відзначали його роботу і на рівні профільних структур та міністерств.
“Я вважаю, що мені щастило на людей, - зізнається Олександр Вікторович. - Як з керівниками районної та обласної ланки, так і з будівельниками різних професій. Із вдячністю згадую всіх, із ким довелося працювати”.
На прикладі своїх предків виховувало подружжя Олександра та Наталії Климовських двох своїх синів. Нині продовжують виховувати 4-х онуків. Крім славних прадіда Віктора та прапрадіда Романа розповідають їм про легендарного козака Семена Климовського, поета та філософа, автора славнозвісної пісні “Їхав козак за Дунай”. “Ми не знаємо достеменно, чи доводиться козак Семен нам ріднею. Бо то потрібно підтверджуючі документи в архівах шукати, відслідковувати аж до XVIII сторіччя, - говорить пані Наталія. - Але ж прізвище Климовських не таке вже й поширене, і проживали всі родичі Климовські на Кіровоградщині в місцях, що неподалік від хутора Припутні, де жив Семен Климовський. Розповідаємо не для того, щоб хвалилися відомим предком, а для того, щоб знали історію роду та росли гідними прізвища Климовські”.
Тепер на пенсії Олександр любить посидіти біля ставка чи річки з вудкою. Хвалиться, що найбільший улов мав на Устинівських ставках, коли на вудку спіймав підряд двох білих амурів по 11 кг кожен: “То один раз так мені пощастило. А так радію й кільком дрібним карасикам - не дарма сидів”. Полюбляє грати в шашки, навіть бере участь у шашкових турнірах, що їх організовує клуб “Пішачок”. Були часи, коли ставав переможцем обласних і навіть республіканських змагань із шашок.
“Люблю своє рідне місто, - говорить Олександр Климовський, - Тут пройшла більша частина мого життя. Мені дуже приємно і радісно спостерігати, як гарнішає та впорядковується Долинська. Мрію, щоб якомога скоріше закінчилася війна. Щоб наша мирна і незалежна Україна процвітала під чистим небом, без повітряних тривог. Щоб діти дочекалися з війни своїх татусів, дружини і матері - чоловіків та синів”.
