Долинчани Сергій та Валентина стали сім’єю для двох дітей Вови та Асі. Пані Валентина не любить цього виразу “прийомні діти”, для неї вони “народжені серцем”.
У чому суть?
Так сталося, що рідний син подружжя загинув вже дорослим. Найбільше горе для батьків - втратити дитину. Дім без дитячого сміху - як пустка.
“Якось поговорили з чоловіком про те, що ми можемо стати батьками для дітей, які від них відмовилися, - розповідає Валентина, - це було наше спільне рішення і бажання. Ми почали дізнаватися, що для цього потрібно: документи зібрати, пройти навчання. Весь процес розтягнувся на два роки, треба дійсно мати непереборне бажання, щоб пройти через всі бюрократичні перепони”.
Щастя бути батьками
Потім, коли сім’я вже готова була прийняти дитину, їм запропонували спочатку відразу двох дітей, адже коли діти з однієї сім’ї - їх не можна розлучати. Сергій і Валя не наважилися на такий крок. Друга пропозиція була - стати батьками для трьох дітей відразу. І знову змушені були відмовитися. “Третій раз зателефонували й сказали що є хлопчик, показали мені його фото, - згадує Валентина, - такий він манюсінький був, йому ще року не було. Я додому приїхала і почала говорити чоловікові про цього хлопчика. Він здивувався, мовляв, ти ж дівчинку хотіла. А я йому відповідаю, що якщо ми протягом року не візьмемо дитини - то нам потрібно буде починати все спочатку - всі документи, навчання і я вдруге цього можу не витримати. Через якийсь час ми поїхали знайомитися з Вовчиком. Винесли нам його, він не вмів ще ходити, не дуже добре стояв, хоча йому було вже рік і два місяці. За нашою зустріччю спостерігала представниця із соцзахисту. Про цю жінку серед потенційних батьків ходили чутки про її надмірну вимогливість до них, бувало, що саме вона відмовляла їм при таких знайомствах з дітьми. Ми кинулися до цієї дитини, почали з ним розмовляти, гратися. І ось ця жінка зі словами “Все зрозуміло” вийшла з кімнати. Потім, коли наша перша зустріч з Вовчиком закінчилася, я наважилася запитати в неї, що, мовляв, з нами не так. Вона здивувалася, чому я так вирішила і сказала, що з того, як ми обоє присіли біля дитини на колінах, їй стало зрозуміло, наскільки бажаним для нас є цей хлопчик. Через місяць після візиту Вовчик став нашим сином. А коли він вже закінчував дитячий садок, нам, як вже батькам з досвідом запропонували доню Асю ”.
Жінка згадує ті миті, коли вперше доторкнулася до дітей, що стали її рідними “народжені серцем”, з гордістю ділиться їхніми досягненнями: “Вові дуже добре дається математика, він вже третьокласник, любить робити щось власними руками, може щось довго і терпляче майструвати. Виписували його з будинку маляток з кількома не надто приємними діагнозами. Ми пройшли всі обстеження та лікування, кілька разів тривалий час лежали в лікарні, пережили операції й наразі можу сказати, що дитина нормально розвивається і про ті перші діагнози нам нагадують лише ледь помітні шрами.
А Ася наш енерджайзер, їй лише чотири роки, ми вже віддали її в спортивно-акробатичну студію “Coolbit”. Керівниця відзначає, що дівчинка за два місяці вже досягла в деяких вправах результатів, які інші діти засвоюють за пів року чи за рік. Дівчинку ми прийняли в сім’ю в листопаді 2021 року. На той час їй було лише один рік і п’ять місяців. А вже через три місяці розпочалося повномасштабне вторгнення. Ось цей період, перші кілька місяців війни були для мене найтяжчими. Чоловік дуже багато часу перебував на роботі, бо було багато додаткових навантажень та чергувань. Ася ще дуже маленька, часті тривоги, потрібно було спускатися в підвал з дітьми. Допомога, яку надавали мені сусіди, друзі нашої сім’ї - неоціненна. Це просто неймовірно, скільки поруч людей, які приходять на допомогу в такі хвилини”.
"Любов здатна здолати всі перешкоди"
Подружжя за час свого навчання потоваришували з парами, які стали батьками для прийомних дітей, багато з ними спілкуються, обмінюються досвідом. “Дуже здружилися ми з Надею Сафоновою, - продовжує Валя, - у них дитячий будинок сімейного типу. Вона в багатьох питаннях дає слушні поради. І взагалі мене оточують дуже гарні люди - куми та друзі, які завжди, за необхідності, приходять на допомогу”.
Складнощі й труднощі у вихованні дітей є завжди, але Сергій та Валя знаходять в них для себе радість та насолоду бути батьками: “Діти ніби вдихнули у нас нове життя - не дають нам старіти та нудьгувати”.
Служба соцзахисту перед тим, як запропонувати сім’ї дитину, дуже багато працює з потенційними батьками, пояснює їм відповідальність, яка на них лягає, які труднощі їх можуть очікувати. Батьки проходять спеціальне навчання, з ними працюють психологи, вивчаються умови проживання родини тощо.
Пізніше, коли вже дитина прийнята до сім’ї, служби соцзахисту надають велику підтримку сім’ї: психологічну, юридичну, матеріальну. “З яким би питанням я не звернулася до фахівців цієї служби - завжди отримувала допомогу і моральну підтримку, яка для нас є дуже важливою”, - розповідає Валя.
Пані Валентина радить сім’ям, що хочуть стати батьками для дітей сиріт, не відступати перед труднощами. Любов здатна здолати всі перешкоди й заради любові, яку дарують діти, варто пройти через всі випробування.
Що було раніше?
Раніше ми повідомляли про дитячий будинок сімейного типу сім’ї Сафонових.
