Ользі Омельченко 41 рік, жінка обіймає посаду заступниці директора дитячої школи мистецтв у Долинській. Уже 22 роки вона викладає образотворче мистецтво в ДШМ. Журналістка Долинська.City поспілкувалася з пані Ольгою і розповідає вам її історію.
З дитинства була дуже відповідальною та вимогливою до себе
Ольга народилася в селі Новоданилівка - там закінчила школу. Пригадує, як один дідусь, що проживав по сусідству, побачивши її на вулиці, завжди говорив: «Ото вчителька пішла» або «От виростеш і станеш вчителькою». Його слова й таки стали пророчими .
У школі Оля навчалася добре й була дуже відповідальною та вимогливою до себе. На першому місці в неї завжди було навчання.
«Ще йдучи зі школи додому, я вже думала про виконання домашнього завдання. Вдома розбирала портфель і відразу сідала за уроки, – пригадує Ольга Омельченко. – Чомусь навіть думки не виникало, що можна ще з подружками поспілкуватися чи подивитися телевізор. Навіть уже,коли я стала дорослою, інколи мені снився сон, нібито мене вчитель щось запитує на уроці, а я до нього не готова. Мабуть, настільки у свідомості вкорінилося відчуття обов’язковості виконання домашніх завдань у школі».
У шкільному віці дівчинка вже замислювалася над вибором професії, приглядалася до людей, які жили в їхньому селі. Але вибір професій тут був небагатим: поштарка, бухгалтер, вчителька, бібліотекарка та господарка в сільському господарстві. Батьки Олі працювали в колгоспі, робота на землі чи на фермі дівчинку не приваблювала.
Натомість їй дуже подобалося бувати бібліотеці: шафи заповнені книгами, особливий запах і атмосфера читальної зали. Але коли одного разу сказала бібліотекарці, що теж хотіла б працювати в бібліотеці, та раптом почала говорити, що це така нелегка справа, щодня треба писати звіти, що бухгалтери не пишуть їх стільки. Загалом такими словами описала свою роботу, що дівчинка відмовилася навіть думати про те, щоб своє майбутнє зв’язати із цією справою.
У старших класах Оля пробувала перемальовувати малюнки, читала літературу з малювання – і зрештою, вступила до Новобузького коледжу у відділення образотворчого мистецтва. Потім був Криворізький педагогічний виш.
Особливості роботи в школі мистецтв
Ще на третьому курсі Ольга познайомилася із хлопцем і невдовзі вийшла за нього заміж. Чоловік був із Долинської. Після закінчення вишу, молоде подружжя вирішило осісти саме біля родини чоловіка.
Оля отримала диплом із відзнакою, думала, що її в будь-якій школі приймуть із відкритими обіймами. Але в загальноосвітніх школах у Долинській місць не було. На щастя, Марина Бєлова директорка Долинської дитячої школи мистецтв, запропонувала їй місце викладачки в цій школі.
Ольга Омельченко
Спочатку було дуже незвично, вранці всі йдуть на роботу, до школи, а в школі мистецтв робота розпочинається лише в другій половині дня. Та із часом звикла й побачила в цьому багато переваг. Адже в загальноосвітній школі на уроках малювання малюють усі: і ті діти, яким ця справа подобається, і ті, яким зовсім не хочеться малювати. До школи мистецтв йдуть учні, що хочуть малювати, прагнуть навчитися робити це краще, і з ними працювати набагато цікавіше.
«Коли я пояснюю дітям нову тему – завжди згадую себе в дитинстві. Ставлю собі запитання як би ж мені було цікаво під час пояснення цього матеріалу, – ділиться секретами своєї роботи викладачка. – Завжди стараюся пояснити, для чого застосовується той чи інший прийом, який має бути результат. Щоб діти відразу розуміли необхідність цих дій і уявляли собі результат, якого потрібно досягнути.
Ще в перші роки, коли до мене приходили учні, я про себе їх розділяла: ось це сильна дитина, має гарні задатки, а ось ця слабенька. Але із часом моя думка змінилася. Практика показала, що дитина, яка на початку навчання нічим не виділялася, завдяки своїй наполегливості та старанню, може показати набагато кращі результати, ніж ті діти, що раніше вважалися сильнішими. Тож на сьогодні я навіть у думках не дозволяю собі розділяти дітей за здібностями».
Ольга вважає, що дитину неможливо навчити, якщо вона цього не хоче. Діти можуть всотувати в себе знання, як губка, а можуть протестувати й опиратися. І дуже важливо вчасно витримати паузу, щоб дитина усвідомила свою значущість, оцінила свої вміння і зрозуміла, що їй це потрібно, і вона це може. Тоді в неї з’являється власна мотивація, і вона вже сама прагне до вдосконалення.
З ученицею Аліною Бондар
«В дитинстві всі діти люблять малювати. Адже розфарбовування та малювання вони починають вивчати раніше, ніж букви та письмо. Але із часом хтось із них починає соромитися своїх малюнків, хтось критично ставиться до своїх робіт, а дехто занадто критично: «Я не вмію, у мене не виходить». Ці діти зупиняються і не прагнуть вдосконалювати свої вміння. Проте, якщо почнуть старатися, якщо не впустять лінь до себе, то результати не забаряться», – впевнена викладачка.
Особливості онлайн-навчання
Коли розпочався карантин – довелося переходити на онлайн-навчання. Та навчатися малювання онлайн – практично неможливо. Дуже важливо вчасно помітити помилку й підказати дитині. А це можна зробити лише на уроках, коли викладач перебуває поруч з учнем. Через екран монітора вказуєш на помилку – учень не завжди правильно може зрозуміти. До того ж витирання, змивання займають час, а екран спотворює кольори.
На початку війни також усі перейшли на онлайн-навчання. Пані Ольга запропонувала дітям проводити уроки в парку «Дружба». Все-таки під безпосереднім наглядом викладача заняття відбуваються набагато ефективніше.
«Щоправда, доводилося тягнути із собою розкладні стільчики, воду. Багатьом дітям до цього парку досить далеко діставатися. Я брала із собою чай та печиво із цукерками, щоб влаштувати їм невеличку перерву, – пригадує минулий рік викладачка. – Та коли вже чай перестав зігрівати – запропонувала збиратися в мене вдома. Домашня атмосфера хоч і додає затишку й довіри, та треба відмітити – не дуже сприяє заняттям: то дітям за кішкою хочеться побігати, то на дивані прилягти. Усе ж класні кімнати в школі – це місце, яке найбільше відповідає навчальному процесу».
з учнями
Ніколи не нав’язую свою думку дітям
Ольга розповідає, що ніколи не нав’язує свою думку дітям, лише дає рекомендації та право вибору. Вона пропонує прислухатися до себе, до своїх відчуттів, які захоплення приносять їм радість та насолоду.
«Пам’ятаю, мене в дитинстві вразила книга Володимира Яворівського «Автопортрет з уяви» про Катерину Білокур. Я не порівнюю свої здібності з талантом Катерини, але ті відчуття та роздуми, внутрішній світ художниці були мені дуже близькими, я відчувала спорідненість із душею Катерини. Виписала для себе багато яскравих та влучних цитат Білокур і часто повторюю їх учням, – говорить Ольга. – А ще розповідаю їм про відомих художників минулих часів, які перешкоди їм доводилося долати, щоб мати можливість навчатися та розвивати свої здібності. Про те, як художники власноруч виготовляли для себе фарби з глини й з рослинних пігментів. І бачу, що такі розповіді їх вражають, вони намагаються в уяві перенестися в ті часи й починають більше цінувати свої можливості».
З випускниками
Ольга Омельченко намагається своїм учням не лише відкрити шедеври світового мистецтва, а й донести глибинний зміст картини, відтворити почуття, якими керувався художник, звернути увагу на зашифровані повідомлення з минулого у вигляді дрібних, і, на перший погляд, незначних деталей.
Сім’я
Ольга – мама двох дітей. Сину вже двадцять років. У шкільні роки він захопився спортом, відвідував дитячо-юнацьку спортивну школу. І наразі його професія також тісно пов’язана зі спортом – він позаштатний спортивний кореспондент.
Донька – дев’ятикласниця. З дитинства дівчинка навчалася в ДШМ у відділі сольного співу, фортепіано та образотворчого мистецтва. Та із часом відмовилася спочатку від сольного співу, а потім – від фортепіано. Мама бачить у ній хист до малювання і впевнена, що творчість може стати її майбутнім. Але дівчинка поки що не визначилася з тим, яку професію хоче обрати.
Кожне доручене завдання прагнула виконати якнайкраще
Наразі Ольга Омельченко обіймає посаду заступниці директора школи. Вона каже, що завжди доручені завдання намагалася виконувати на 100 відсотків і якомога найкраще. Такий стиль роботи в неї сформувався з дитинства. Вважає, що саме за цю якість її виділила та оцінила директорка Марина Бєлова, призначивши на посаду.
«Кажуть, що вчитель не любить, якщо учень його перевершує. Я завжди радію, коли в моїх учнів проявляється талант, з’являється власний почерк та своє бачення світу – отже, з моя праця не минула даремно, і я правильно скерувала дитину, змусила повірити у свої сили. У нашій школі діти дуже часто навчаються у кількох відділеннях. І для мене інколи буває приємним сюрпризом, коли повідомляють, що котрийсь із моїх учнів для подальшого навчання вибрав саме художній напрям», – щиро усміхається викладачка.
