Світлана Микитенко з 2012 року в ЦДЮТ веде гурток “Парламент дітей Долинської громади”. Викладачка впевнена, що випускники гуртка обов'язково досягнуть успіхів в житті, адже вони вміють тверезо думати, висловлювати свою думку і не бояться труднощів.
Хвороба сестри змусила нашу сім’ю із міста перебратися в село
Світлана Микитенко розповідає, що спочатку їхня сім’я проживала в Кривому Розі. Тато приїхав сюди з Долинщини після служби в армії, яку проходив в Афганістані. Мама потрапила до цього міста з Донеччини. Зустрілися вони в 1985, а в 1986 році у подружжя вже народилася донька Світлана.
“Я народилася в місті Кривий Ріг, там же проходили й перші роки мого дитинства, - розповідає про себе пані Світлана. - Коли я пішла до першого класу, народилася моя молодша сестра, вона часто хворіла. Лікарі порадили батькам переїхати з Кривого Рогу в більш екологічно чисте місце, щоб врятувати сестру від хронічного захворювання”.
Оскільки тато Світлани був родом з Долинського району з села Новосавицьке то і вирішили оселитися поблизу - поміняли квартиру у місті на будинок в селі Березівка.
Жінка з жахом пригадує ту першу зиму в селі. Коли батьки оглядали хату перед купівлею - було ще тепло і неможливо було зрозуміти, які неприємні сюрпризи приховує неправильно складена пічка. “В’їхали ми в нову хату під зиму і після квартирних умов ми з сестрою дуже важко звикали до того, що в хаті буває дуже холодно, пічка погано горіла, - пригадує пані Світлана своє перше враження від нової оселі. - Крім того, ми ж город не саджали, ніяких ні овочів, ні закруток в нас не було. І городину в селі ніхто не продає як в місті. Допомогли нам ту зиму пережити сім’я батькової сестри та бабуся”.
Вже з весни посадили власний город, завели господарство, батьки переклали пічку і поступово життя стало більш комфортним. Головне, що сільське повітря пішло сестрі на користь і вона перестала хворіти.
Переїзд до села прийшовся на початок 90-х років, коли вже були проблеми з виплатами зарплати, колгоспи та підприємства орієнтовані на радянську систему управління не витримували випробування ринковою економікою, терпіли банкрутство та поступово розвалювалися. Батько пішов працювати до колгоспу, але зарплату затримували, грошима майже не давали, здебільшого видавали якісь товари чи продукти. “Пам’ятаю, що одного разу тато отримав зарплату черевиками, - згадує жінка. - Правда, ті черевики були такої якості, що через тиждень розвалювалися. Але ж зарплату видали, галочку поставили. Хліб до села привозили не щодня й видавали по списку з розрахунку на кожного члена сім’ї по буханцю. Пам’ятаю, як їздила по хліб велосипедом, стояла в черзі, отримувала його під підпис на нашу сім’ю”.
Вчителювати мріяла з дитинства
В школу Світлана ходила до селища Молодіжного. Вчителем мріяла бути з дитинства. Єдине, що спочатку думала про те, щоб стати вчителем української мови та літератури, пізніше пріоритети змінилися в сторону біології. Вступила Світлана до Криворізького педагогічного інституту. Ще студенткою вийшла заміж.
Свого майбутнього чоловіка жінка зустріла у своєму селі, разом гуляли в одній компанії сільських дітей та молоді. Хлопець був на п’ять років старшим за Світлану і як він сам пізніше зізнався, дівчина йому давно подобалася, але тривалий час вважав себе занадто старим для неї. Пройшло кілька років, перш ніж він наважився запропонувати їй свою дружбу, а потім і кохання.
“Наші батьки спільними зусиллями допомогли нам придбати нашу першу квартиру в Долинській, бо тут була хоч якась можливість знайти роботу. У нас з чоловіком троє дітей - всі хлопчики. Старшому вже 20 років і він також навчається в педагогічному університеті в Кропивницькому, середній наразі закінчив восьмий, а молодший третій клас”, - згадує жінка.
Як розповідає пані Світлана, спочатку також було важко починати своє життя в місті, де поруч немає ніяких родичів чи близьких друзів. Адже нелегко, коли є мала дитина і ні на кого її покинути хоч на годинку. Проте, подібні труднощі загартовують характер, вчать розв'язувати всі проблеми самостійно, не розраховуючи на чиюсь допомогу.
Наразі вже сім’я Світлани допомагає батькам, котрі продовжують жити в Березівці. Всі свята звикли традиційно відзначати великою родиною. А відпустки та канікули також проводять в селі, бо потрібно стареньким допомогти з городом і сіна корові заготувати та й відпочити біля ставка з вудкою дуже полюбляє Світлана: “От вибираю час на світанні чи коли якесь релігійне свято і в городі працювати не можна - то я за вудку і на ставок. А там вже краса - лебеді та качки ставком плавають, жаби квакають, бабки з метеликами різнобарвними літають. Сиджу, милуюся природою, насолоджуюся повітрям, звуками та ароматами”.
“Пізніше мені сказали, що я очолила найважчий гурток”
По закінченні відпустки по догляду за дитиною Світлана подала документи в районне управління освіти, щоб знайти роботу вчителя. Але вакансій за її фахом в місті не було. Жінка також прагнула заробляти гроші для сім’ї, тож їй довелося випробувати себе в професії, на яку завжди є попит - працювала продавчинею в різних магазинах.
“Лише у 2012 році мені запропонували посаду керівника гуртка в Центрі дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ). Я погодилася, тому що люблю дітей та спілкування з ними й не полишала надії на те, щоб працювати за фахом, - розповідає Світлана. - Пізніше, мені сказали, що мені дістався найважчий гурток - “Учнівський парламент Долинського району”, тоді він ще так називався. Але я про те не знала і з ентузіазмом взялася до справи. Важкувато спочатку було і мені, але, як то кажуть: не боги горшки ліплять, всьому можна навчитися”.
Пані Світлана розповідає, що діти в гурток приходять в 12-13 років і займаються до 10 класу. Парламент, за її словами, виховує лідерів думок, навчає дітей критичного мислення, аналізу, толерантності у висловлюваннях. “Вони вчаться відстоювати власну думку і поважати думку свого товариша, яка може сильно відрізнятися від загальноприйнятої, - розповідає викладачка. - І важливо, щоб діти вміли пояснити, той логічний ланцюжок їхніх думок та висновків, який сформував власне бачення та розуміння по даному питанню”.
Діти в гурток приходять з різних ліцеїв міста, знайомляться між собою і відчувають себе однією сім’єю. Світлана Микитенко розповідає, що кожна школа - це вже усталений колектив зі своїми порядками та традиціями й приходячи до гуртка діти мають усвідомити, що тут теж є свої правила та традиції, які можуть відрізнятися від шкільних. І вони приймають ці правила, дружба з однолітками з різних шкіл розширює їхній кругозір, вони один в одного дізнаються про новини інших шкіл і відповідно про події, які відбуваються в місті. Цікавляться як ті чи інші заходи, змагання, конкурси проходять у їхніх однолітків в інших школах, мають з чим порівнювати й вносити якісь власні пропозиції на розгляд учнівського парламенту у своїй школі. Найголовніше, що в гуртку немає хвалькуватості стосовно того, що хтось навчається в більш престижному ліцеї, діти тут не міряються своїми досягненнями.
Адже учнівське самоврядування відкриває можливості для самореалізації учнів, забезпечує захист їхніх прав, відвертає від асоціальної поведінки, заповнює позаурочний час цікавими та корисними справами.
“Пишаюся своїми вихованцями”
“Наш гурток - це головний дитячий Парламент нашої громади, є учнівські парламенти й в сільських школах, всі вони підпорядковуються нашому, - розповідає викладачка. - Все відбувається як в дорослому житті - висувають кандидатури на голову та його заступника, кандидати готують передвиборчі програми, проводять публічні дебати. А засідання та сесії всіх членів нашого Парламенту (із сільськими включно) ми проводимо в залі міської ради. Дітей це дуже мотивує, вони пишаються тим, що ця подія проходить в справжній сесійній залі, де працюють депутати Долинської громади, вони відчувають свою відповідальність та серйозність своїх виступів й роботи.
Освітні програми в школі постійно змінюються та ускладнюються, ми батьки часто навіть не завжди можемо допомогти власним дітям із виконанням якогось завдання, - розповідає пані Світлана, - бо свого часу чогось не вивчали чи вивчали не в такому об’ємі. Але це нормально, час йде вперед і потрібно йому відповідати. Для дітей ця програма не є чимось надскладним, більшість дітей успішно її засвоюють”.
Робота в учнівському парламенті, на думку жінки, це теж досить серйозне навантаження. Адже вони постійно беруть участь в конкурсах, готують виступи та диспути. Для цього потрібно багато часу - адже кожен свій виступ важливо ретельно продумати й бути готовим відповісти на будь-яке запитання.
“Їздили ми з гуртківцями якось в госпіталь до поранених воїнів, - згадує викладачка. - Для цього зібрали їм гостинці від нашої Долинської громади, міський голова виділив автобус для цього. Бачили б ви з яким натхненням несли діти коробки зі смаколиками для наших бійців. Їм було зовсім неважко, їхні очі сяяли. Бійці були трохи здивовані, бо зазвичай їх відвідують дорослі волонтери. Але їм було дуже приємно побачити дітей та поспілкуватися з ними”.
Світлана Анатоліївна розповідає, що відчуває гордість за своїх випускників. Тому що добре пам’ятає їхні перші виступи, коли діти ніяковіють, соромляться, запинаються та плутають слова. А вже через два роки вони виглядають впевненими в собі, готовими відстоювати власну думку, аргументувати її, підтримувати диспут з дорослими людьми, вона розуміє, що такими їх зробили заняття в гуртку “Учнівський парламент Долинської громади”. Вони навчаються критично мислити, вибудовувати логічні ланцюжки своїх суджень та толерантно сприймати думку опонента.
Минулого року по області “Парламент дітей Долинської громади” зайняв друге місце в області - це дуже високий здобуток, так вважає пані Світлана. Адже в таких конкурсах враховується дуже багато факторів від зовнішнього вигляду до вміння чітко й аргументовано донести свою думку, відповісти на питання членів журі, підтвердити свою доповідь відповідними джерелами інформації.
Гуртківці проходили тренінг з розпізнавання фейків та маніпуляцій. “Я завжди повторюю, що будь-які новини слід сприймати критично, добре обдумати їх, проаналізувати, дослідити різні джерела, порівняти й тільки потім вже робити якісь висновки, - розповідає керівниця гуртка. - Часто мене діти запитують, що я думаю з приводу тієї чи іншої новини і я висловлюю власну думку, а потім слухаємо, їхні судження з цього приводу”.
Випускники гуртка “Парламент дітей Долинської громади” навчаються в різних навчальних закладах України та за кордоном. Часто телефонують Світлані Анатоліївні, діляться своїми успіхами, коли приїздять додому - обов’язково відвідують і гурток, порівнюють як проходили заняття, коли вони навчалися і як нині, що цікавого в цьому побачили.
“Дуже часто у нас буває Влад Семокоп, студент Київського університету культури та Яна Самарцева, яка навчається в театральному. Ці діти були дуже активними свого часу в шкільному житті, - продовжує викладачка. - І продовжують активну діяльність в університетському середовищі. Впевнена, де б ці діти не працювали - вони будуть лідерами у своєму колективі, до них прислухатимуться та поважатимуть”.
