Тамарі Олійник вже 61. Вона вчителька математики та заступниця директора з навчально-виховної роботи в ліцеї №1. В професії вже майже 40 років, але каже, що відчуття такі, ніби тільки вчора приїхала до Долинської.
Вчителем мріяла бути завжди
Тамара народилася і мешкала в невеликому селі на Чернігівщині. Там була лише початкова школа. Щоб продовжити навчання, батьки відвезли доньку до бабусі, яка жила у великому селі й там була середня школа.
«Я пам’ятаю те відчуття, коли ти не вдома й позбавлений звичної для тебе атмосфери. Перший тиждень навчання в новій школі видався мені неймовірно довгим. Тато приїхав провідати мене в п’ятницю, а я вчепилася йому в ногу і не відпускала, - пригадує вчителька. – А тоді ж навчалися ще й в суботу. То тато мусив забрати мене додому, а в суботу зранку відвозив мотоциклом до школи».
В дитинстві скільки себе пам’ятає Тамара – все няньчилася з молодшими дітьми й дуже їй це подобалося. Тож у виборі професії ніколи не сумнівалася - точно знала, що бути вчителькою це її покликання.
А математику вибрала, тому що трапився в її житті гарний вчитель математики, який зумів закохати дівчинку в цей предмет.
З інституту направили на Долинщину і лишилась тут назавжди
Тамара Олійник приїхала в Долинський район в 1984 році за направленням, після закінчення фізико-математичного факультету Ніжинського педагогічного інституту і працювала вчителем фізики в Новогригорівсько-Першій школі. З її випуску до Кіровоградської області отримали направлення 17 вчителів. А назавжди залишилася лише Тамара.
Долинщину вона обрала невипадково – тут мешкали тітка та двоюрідний брат її чоловіка Віктор Брехуненко. Родичі запевняли, що в Долинській планують будувати гірничо-збагачувальний комбінат, тож у молодої сім’ї буде перспектива отримати власну квартиру.
Чоловік Тамари Михайлівни за професією токар і у подружжя на той час вже народилася донечка, тому власне житло було дуже бажаним. Перший рік жили в Новогригорівці Першій, потім чоловік влаштувався на будівництво КГЗКОРу і сім’я перебралася до Долинської. Проте на роботу вчителька вісім років щодня їздила на роботу в сільську школу.
Молодий педагог
Через п’ять років, в 1989 році подружжя вже отримало власну квартиру. А на роботу в Долинській жінка змогла влаштуватися лише в 1992 році в новій школі, що щойно відкрилася. Але найголовніше те, що тут була можливість викладати улюблену математику.
З учнями
«Школі в цьому році виповнився вже 31 рік. І я можу сказати, що у нас від самого початку надзвичайно дружній та згуртований колектив. Тут дуже легко працювати, бо постійно відчуваєш підтримку колег. Плинність кадрів у нас відсутня. Звідси вибувають вчителі лише коли вважають, що їм вже прийшов час вийти на заслужений відпочинок чи коли виїжджають з міста, - розповідає пані Тамара. – Спочатку ми з Інною Січкарьовою працювали звичайними вчителями, згодом Інну призначили директоркою, а через деякий час мені запропонували стати заступницею директора з навчально-виховної роботи». Тамара Михайлівна погодилася, тому що їй це було цікаво.
Колектив школи
З 2000 року пані Тамара отримала звання вчитель-методист. Й вона не збиралася зупинятися на досягнутому, бо вважає, що вчитель має постійно розвиватися і бути завжди на крок попереду від своїх учнів. А учні приходять щоразу «просунутіші», тож з кожним роком треба підвищувати планку свого рівня, щоб не відчувати, що в чомусь їм поступаєшся.
Це лише один із класів
Тамара Михайлівна згадує свій минулий випуск, коли діти в її класі дуже захопилися інформатикою. Тоді саме стало модним створення блогів та сайтів.
«Я на той час не дуже дружила з комп’ютером і постійно зверталася до них з проханнями щось допомогти зробити чи пояснити. А потім влітку вирішила взятися за самоосвіту і таки досягла значних результатів. Потім зробила презентацію своїх здобутків, на якій показала чого досягла за літо і що можна корисного робити з допомогою комп’ютера, - пригадує вчителька. – Дітей цей мій прорив дуже вразив і я їх мотивувала на вивчення математики. З 22 учнів цього класу тест з математики вибрали 21 учень і 17 мали по ньому високі результати. Вони всі вступили до престижних вишів, в цьому році вже закінчують магістратуру».
Новий рівень роботи з учнями
З 2003 року школа стала спеціалізованою з поглибленим вивченням математики. У Тамари Михайлівни на той час був дуже сильний клас.
«Це були восьмикласники. Нам доручили експериментувати й ми занурилися в поглиблене вивчення математики. В результаті – на виході мали одинадцять медалістів в одному випуску. Це для мене самої був разючий результат, який надихнув і надалі експериментувати та шукати нові методики в навчальних процесах, - пригадує пані Тамара. - Нам дуже хотілося підняти школу на високий рівень. Ми розуміли, що без науковців це неможливо. Інна Борисівна виходила на науковців, що проводять дослідження та розробляють методики й пропонувала свою школу для їх практичної перевірки».
Колектив школи за час свого існування пройшов вже три експерименти: впроваджували фахову культуру уроку, потім взялися за компетентність вчителя, а далі й за компетентність учнів. Спочатку це був регіональний експеримент, далі вийшли на всеукраїнський рівень.
Вже кілька років поспіль ліцей №1, згідно з результатами незалежного оцінювання випускників, займає перше місце серед шкіл громади й досить високе місце серед шкіл області. В цьому році це 13 місце, а найчастіше – 7-8 місце, одного року було навіть третє.
В ліцеї дуже широко використовують залучення дітей до дослідницької роботи, яка пов’язує практичне життя з науково-дослідною діяльністю. Коли вивчають не просто сухі формули, а й відразу використовують їх на практиці й діти бачать практичне застосування тих знань, що вони здобувають. Вони вираховують витрати власної енергії на проведення певних робіт, втрати води, якщо кран несправний. І такі дослідження проводять не лише для написання якихось наукових робіт, а й просто вивчаючи нову тему з учнями.
«Ми вже заявили про себе на Всеукраїнському рівні як авторська школа. Зовсім трішки ми не встигли довести цей процес до кінця – почався ковід, потім війна. Проте у нас була можливість поїздити по Україні, побачити різні школи й впевнитися, що наш ліцей тримає високий рівень і ми впевнено відчуваємо себе поруч з відомими навчальними закладами», - з гордістю говорить про свою роботу пані Тамара.
Подорожі – цінний досвід у вихованні дітей
«Всю свою педагогічну діяльність я подорожую разом з учнями. Дуже це люблю, тому що бачу як такі подорожі згуртовують клас. Я пішки обходила зі своїми учнями всю Долинщину. В «Боковеньки» їздили навіть з ночівлею, бували в Умані, в Києві, Миколаєві, Одесі. Завжди підшукую якісь цікаві маршрути та екскурсії, - пригадує вчителька. – Хоча такі поїздки - це дуже висока відповідальність для вчителя. Адже постійно треба тримати всіх під контролем. Проте треба віддати належне, що вони й учнів дисциплінують та мотивують. Тому що, не будеш дотримуватися правил – наступного разу тебе в поїздку не візьмуть».
Тамара пригадує як одного разу в Києві на вокзалі загубили учня: «Можете уявити собі мій стан?! Навколо купа людей, а дитини немає. Включаю аналітичне мислення: це дуже дисциплінований хлопчик, буде завжди виконувати так, як йому сказали. Починаю пригадувати, що я говорила. Говорила про те, що у нас п’ятий вагон і всі збираємося біля нього. Дивлюся – поруч стоїть поїзд, не наш. Біжу до п’ятого вагона – точно він вже сидить там. Сказав провідниці, що зараз підійдуть вчителі з квитками й вона його пропустила до вагона».
Були випадки, коли й власні діти губилися, бо в поїздках увага вчительки більше прикута до учнів. Але завжди спрацьовували інструкції, які проводили перед поїздками для дітей і всіх швидко знаходили.
«Одного разу на природу хтось із хлопчиків взяв з собою котика. Вже час їхати додому – а котика немає. Всі шукали тваринку і поїхали лише тоді, коли котик знайшовся, - згадує Тамара. – Подорожі – це також дуже цінний досвід у виховній роботі з дітьми».
Дуже дружня родина
В сім’ї Тамари Михайлівни народилося двоє доньок – Олена та Оксана. Завжди дуже любили відпочивати на природі й саме сім’єю. Навіть коли дівчатка підросли й вони вже часто виходили погуляти з друзями, то у випадках коли сім’я і друзі збиралися на відпочинок в один і той же день, доньки вибирали відпочинок саме з сім’єю, бо тут було завжди цікавіше.
З дітьми та онуками
Тамара Михайлівна любить сама шити та в’язати. Жінка завжди радо приймає гостей й щоразу експериментує зі стравами, старається здивувати рідню чимось незвичайним.
Доньки за фахом інженери, обидві закінчили в Дніпрі хіміко-технологічний університет. Олена наразі проживає в Дніпрі, а Оксана – в Кам’янському. Тамара вже має чотирьох онуків, які обожнюють свою бабусю. З ними у неї дуже довірливі відносини, вони навіть називають її не бабусею чи бабцею, а просто Томою.
Найменші онуки
Доньки теж мають творчі захоплення. Оксана надає перевагу різним видам рукоділля. Олена всі свята вдома проводить у форматі тематичних вечорів. Вона заздалегідь продумує всі деталі, ретельно підбирає необхідний антураж і потім дивує гостей тим, що вони на вечір переносяться в іншу епоху чи стають героями якогось фільму, чи книги.
Мрія Тамари Михайлівни - вибратися великою родиною на відпочинок в Карпати.
Щоб викладати в школі – необхідно навчатися все життя
«При роботі з дітьми не відчуваєш свого віку – вони не дають старіти, – впевнено говорить пані Тамара. – Я навіть ніколи не використовую конспекти своїх уроків з попереднього випуску. Тому що щоразу діти приходять інші й одні й ті ж теми вимагають різного підходу в кожному класі».
Директорка ліцею Інна Січкарьова говорить: «На Тамарі Олійник в нашому ліцеї зосереджені дуже відповідальні обов’язки. Це постійний пошук нових експериментальних методик, які мотивують учнів навчатися, які роблять цей процес цікавим та захопливим. Вона підшуковує та рекомендує вчителям різні конкурси та олімпіади в яких можуть брати участь і наші учні. Навчатися постійно мають і вчителі, цього вимагає наш час, коли окремі галузі науки розвиваються дуже стрімко і треба від цього процесу не відставати».
