Валентина Чернецька вже понад 40 років працює викладачкою по класу фортепіано та концертмейстером в Долинській дитячій школі мистецтв. Приїхала сюди в 1982 році з планами відпрацювати три роки й шукати чогось цікавішого. А залишилася назавжди…
Походить зі вчительської династії
Родом пані Валентина з Олександрії. Її мама була вчителькою, вчителювали також дідусь і тітка. Але вчителькою музики стала лише Валя.
«Мама дуже любила класичну музику, у нас дома було багато платівок, які ми часто слухали. особливо запам’яталися “Запорожець за Дунаєм”, “Сильва”, “Принцеса цирку”. Мама дуже любила театр і ця любов передалася мені».- згадує пані Валентина.
Колись її мама мріяла вийти заміж за синьоокого музиканта. Натомість покохала слюсаря-механіка. А синьооким музикантом стала її донька Валентина.
«Я дуже вдячна моїм батькам за те, що вони віддали на навчання в музичну школу і всіляко підтримували моє захоплення – говорить викладачка. – Здобувати музичну освіту дуже важко. Але мене ніколи не пригнічувало те, що не вистачає часу побігати на вулиці чи сходити в кіно. Мені було завжди цікаво. У мене були чудові викладачі, які вкладали в мене душу. Тепер я вкладаю душу у своїх учнів, намагаюся не підвести своїх вчителів».
Уже на останньому році навчання в музичній школі, Валя приготувала для концерту музичний твір під назвою «Гумореска». Пригадує, як їздили із шефськими концертами районом. Ось в одному з клубів оголошують її виступ із твором «Гумореска», дівчина виходить на сцену, як годиться, вклоняється – і раптом якийсь хлопець у першому ряду видає: «Ги-ги, уже смішно!». Але смішним було інше. Валя сіла за рояль, звично поставила ногу на педаль – а педалі немає. Довелося удавати, ніби нічого не сталося, і грати так, як є.
Отримала направлення в Долинську
Після закінчення школи Валентина навчалася в Кіровоградському музичному училищі. Ще під час навчання Валентині разом із подругою запропонували викладати в Долинській музичній школі. У цьому місті не вистачало викладачів музики. Дівчата вирішили, що відпрацюють три роки, строк, який обов’язково необхідно працювати за направленням, а далі будуть шукати слави на сценах країни.
Та обидві юні музикантки знайшли свою долю в Долинській і вже не мріяли про велику сцену.
Пані Валентина обожнює свою роботу, вона пишається, що вже понад 40 років працює в Долинській школі мистецтв. Ця школа була спочатку просто музичною школою, та із часом додалися ще класи хореографії і образотворчого мистецтва.
За 40 років роботи учнів було дуже багато
«Здається, я вже бачила й навчала стільки дітей, що мене нічим не можна здивувати, – розповідає викладачка, – Проте щороку першачки мене знову дивують. Адже в кожному з них є своя родзинка і якийсь неочікуваний сюрприз».
Пані Валентина щиро радіє кожному результату своїх учня чи учениці. А їх у викладачки за роки роботи ой як багато. Звісно, найбільше тішать ті випускники, що вирішили пов’язати свою роботу з творчістю. Наприклад: Лариса Кашталян стала колегою і подругою пані Валентини. З Ларисою вони часто грають на концертах дуетом. Олена Калашник – викладає музику в загальноосвітній школі, Вікторія Паславська закінчила Кіровоградський педагогічний університет і перебуваючи в Польщі, продовжувала співати і грати. Інна Ляху викладає в Ужгороді, Ганна Коляда - викладачка по класу фортепіано в Долинській школі мистецтв. Багато учнів закінчили консерваторії в різних містах країни та стали професійними музикантами в театрах і філармоніях.
«Інколи я думаю, яка я вже доросла дівчинка, – усміхається Валентина. – Уявляєте, до мене вже мої колишні учні приводять на навчання своїх онуків».
Дуже теплі відносини у викладачки із Софією Палій, яка цього року успішно вступила до Криворізького училища. Цією дівчинкою Валентина опікувалася з першого класу й допомагала розкрити та розвивати її талант. З нею вона працювала як концертмейстер та викладачка по класу фортепіано. З Софією вони неодноразово ставали переможцями на конкурсах різних рівнів. За плечима їхнього дуету три Гран прі.
Концертмейстер - це ще одна спеціальність жінки – цікава, але й дуже відповідальна. Бо дитина може допустити помилку, а концертмейстер не має права помилитися. Концертмейстер має постійно тримати себе у формі. Це наполегливість, кропітка праця та постійна практика.
«Коли я говорю дітям, що вже граю на піаніно більш як 50 років, вони кажуть, мовляв, вам же це легко, – розповідає музикантка. – Та ні, дорогенькі. Музика – це щоденні вправи по 2–3 години. Тільки завдяки постійній роботі над собою,можна тримати себе у формі».
Секрети викладання музики
Валентина пригадує, що коли вона сама навчалася в школі, то чомусь навчання з кожним учнем було відокремленим.
«Я навіть не знала, хто ще навчається в моєї вчительки, як звати цих дітей, – пригадує Валя. – Нині ми стараємося дітей об'єднати, згуртувати у спільній справі, на концертах робити якісь спільні програми, щоб діти могли спілкуватися між собою, слухати виконання один одного».
Викладачі в ДШМ креативні, творчі та енергійні. Вражає своєю невичерпною енергією директорка школи – Марина Бєлова.
«Вона в нас дуже креативна, постійно заводить нас, ми за нею не завжди встигаємо, – захоплено говорить пані Валентина. – Вчитель – це людина, яка не тільки вчить, а в першу чергу, весь час вчиться сам. Неможливо стати вчителем лише закінчивши певний навчальний заклад. Справжнім вчителем стаєш спілкуючись з колегами, батьками учнів і, найбільше, з учнями. Я також навчаюся в наших молодих викладачів, у дітей. Раніше важко було знайти ноти сучасних українських композиторів для дітей. Нині в соцмережах багато музичних груп, де є також композитори, й можна брати в них ноти сучасних творів, які дуже подобаються дітям».
Виклики сучасності у викладанні
«Ми до карантину та війни дуже багато їздили з дітьми на різні конкурси. Це дуже добре для учнів, конкурси їх стимулюють. Просто навчання для навчання – це нецікаво. Має бути постійно мета. Я щороку проводжу відкриті концерти учнів свого класу. Діти на цих концертах відчувають себе артистами, а батьки можуть побачити результати навчання своїх талановитих дітей. Ми об’єднуємося з іншими викладачами. Попри мій вік, мені хочеться діяти. Я постійно щось організовую, пишу сценарії, – ділиться турботами жінка. – Шукаємо можливості участі в онлайн-конкурсах. На перший погляд, участь у таких конкурсах видається легшою. Але це лише на перший погляд, бо запис журі можуть прокручувати по кілька разів і зрозуміло, що помітять найменшу похибку. Тоді як наживо якусь помилку можуть і пропустити».
Використання всіх сучасних інструментів для навчання – це добре. Проте живого спілкування викладача з учнем не замінити нічим. На думку пані Валентини, це дуже інтимний процес, який вимагає виключно живого спілкування. Музика – це емоції, це життя, яке не можна передати через екран монітора.
Заняття хору вдома у викладача проходять дуже весело
Сім’я
Чоловік Валентини Чернецької теж майже культпрацівник – працює водієм в Управлінні культури, добре знає, що таке робота артиста. Бо йому після концертів та виступів доводиться розвозити артистів додому.
Зустрілася з майбутнім чоловіком, коли приїхала в Долинську вже з речами на роботу. І тут трапився молодий чоловік із транспортом, який із задоволенням підвіз гарних дівчат до квартири. А потім уже зустрічалися у справах роботи, потоваришували, познайомилися ближче й одружилися.
Та й залишилася пані Валентина в Долинській назавжди. Просто закохалася в це місто з його розміреним неквапливим життям. В іншому місці жінка не уявляє свого життя. Великі міста з тіснотою та метушнею її вже зовсім не приваблюють.
Донька пані Валентини теж творча людина. Навчалася в ДШМ у класі фортепіано, у класі скрипки й образотворчому мистецтву одночасно. Проте любов до малювання перемогла. За це сім’я щиро вдячна викладачеві Сергію Яковенку, талановитому вчителю і художнику.
Зараз донька працює художником-дизайнером, виконує замовлення на дизайнерські проєкти, робота їй дуже подобається.
Останнім часом з’явилося у Валентини зовсім неочікуване захоплення – вона почала вирощувати квіти. На ділянці біля будиночка, що дістався сім’ї в спадок вона посадила кущі троянд, гортензії та інші квіти. І тепер весь вільний час Валентина проводить у своєму садочку, де знаходить натхнення та розраду.
«От ніколи в житті не думала, що я стану щось саджати та вирощувати, почну копирсатися в землі, – дивується сама собі жінка. – А от прийшов час і захотілося саме троянд».
Ще створили там невеликий ставочок, у якому живуть жабки та рибки. Ввечері приємно відпочивати в цьому куточку серед власноруч вирощених троянд, милуватися квітами та рибками.
«За що я люблю рибок – сміється пані Валентина, – за те, що вони весь час мовчать. І з ними я можу слухати тишу».
Про спокій можу лише мріяти
«Можу сказати, що спокій мені лише сниться, бо щойно торкаюся подушки – і в голові лунає музика - та, яку виконувала сьогодні, – розповідає жінка. – І ніби платівка може прокручуватися кілька разів. Усі сценарії до концертів також приходять у думки переважно вночі – тож доводиться вставати й записувати, щоб до ранку нічого не забути. Така вона творчість. Свої особливості має. І це не лише в мене, багато колег про це говорять, що всі ідеї приходять вночі».
А ще, коли в нашому будинку культури ставлять вистави, то керівники часто залучають Валентину до акторського складу. Щоправда, найчастіше на ролі Баби Яги чи ще якоїсь злодійки. Можливо, тому, що такі персонажі мають бути дуже виразними та характерними, щоб діти повірили в їх справжність і водночас не налякалися. Тож випробовує себе жінка ще й у ролі актриси.
«Саме атмосфера творчості, підготовки до свят, вистав, концертів, надає мені енергії та бажання жити, навчати й творити», – усміхається викладачка гри на фортепіано та концертмейстер Валентина Чернецька.
