Сьогодні, 23 грудня. Це день народження Василя Поліщука. З ним я познайомився на Донбасі, в добровольчому батальйоні, коли зрозумів, що свою країну я маю захищати зі зброєю в руках. Я вже ніколи не зможу обійняти свого друга, лише принести квіти до його могили. В моїй пам'яті він житиме завжди.
Цей вірш написаний у 2014 році. Після нічного бою…
Ранок. Тиша. Ще не зійшла зоря, але нічна темрява поступилась місцем ранковим сутінкам. У жовтневому ранковому повітрі відчувається запах війни: гарі, заліза і багато ще чого, що притаманне запаху щойно закінченого бою.
Я вартую біля кулемета. Мої побратими відпочивають поруч, прямо на позиції. І тут… Я людина творча, при собі завжди тримаю блокнот та ручку.
Цей вірш трохи загубився з часом серед моїх паперів. Але настав час і його презентувати моєму читачеві.
“Хто як не ми країну захистить?”
Сепаратизм пронизав рідний край,
Край де вночі “Стожари” небом сяють,
Де повесні пахуче квітне гай,
І шахтарі вугілля здобувають.
Де в полі ясна бджілка мед несе,
І люди радісно своїх пісень співали…
Війна… Вона розбила геть усе,
Й хати в Донбасі ріднім запалали.
Уся країна піднялась, повстала,
Патріотичні почуття здригнулись наші.
За землі рідні, на які навала
Загарбників посунула із Раші.
Хто, як не ми, країну захистить?
Відповідаємо: “Ніхто, крім нас!..” —
За Україну-неньку, рідну, кожну мить,
Добровольчі батальйони йдуть на Донбас!..
14.10.2014 року. шахта “Південна”, м. Дзержинськ (нині Торецьк), 3-й блокпост.
Героям - Слава!
Проміж дерев блукає сивий вітер,
Пожухлим листям тихо шелестить,
На постаменті, із великих літер,
“Героям Слава!”, — золотом горить.
Іде війна по нашім ріднім краю,
Страждають люди в селах і містах,
Невинні душі в черзі біля Раю…
Лише для миру не залишили моста.
Ми переможемо. І вже немає значень,
І не потрібні вже в той час слова,
У тих страшних зі смертю побачень…
Бо для героїв смерті не бува!
Усе скінчиться. Аби тільки знати,
Кому і скільки нам призначено життя.
Гарячим серцем будем пам’ятати,
Усіх героїв, що пішли у небуття!..
14.10.2017
Вітчизна
Як думкою я часто лину,
Коли буваю край землі,
Додому де свою стежину,
Проклали ніженьки малі.
В дитинство. Де сиві тополі,
Пухнасті, кроною шумлять.
І де зірки в нічному полі,
Замріяно палахкотять.
До краю, де своє кохання,
В безмежних радощах знайшов.
І де знайшов свої страждання,
Коли у світ великий йшов.
Мій рідний край! Моя Вітчизна,
Мої сумління і любов!..
Яка ж ти, ненька, моя різна,
І все ж, моя єдина кров!..
14.02.2010, м. Костянтинівка
