Володимир Яремчук - поет та етнограф-ентузіаст. В дитячі роки йому пощастило спостерігати та бути учасником автентичних народних обрядів, які проводилися в його рідному селі Вільховому без всяких написаних сценаріїв, розподілення ролей та без репетицій. Чимало часу пан Володимир присвятив дослідженню й вивченню української обрядовості. Результатом цих досліджень стало написання книги. Шкода, але Володимиру Яремчуку не вдалося видати книгу державним коштом.
Долинська.City вважає, що робота Володимира Яремчука відкриває нам величезний пласт нематеріальної культурної спадщини українського народу. Вона обов’язково має побачити світ. З дозволу автора ми починаємо публікувати в розділі “Блоги” сторінки з книги, які описують народні обряди та звичаї. Також заохочуємо всіх небайдужих читачів допомогти зібрати кошти для того, щоб автор зміг видати свою книгу. Номер карти 5168 7451 8878 2103.
Громові свята
Обрядові дії:
1. Заклична для весняно-літнього сезону пісня «Ой високії тиночки». (Див. у розділі про Русалії).
При потребі – вступне слово-пояснення, особливо в тому разі, коли це свято ще не стало традиційним. Залежно від формату свята і поставлених завдань інформація може бути як спеціальним повідомленням ведучого чи етноґрафа, так і викладена у вигляді ігрових діалогів та монологів.
2. Величання Перуна.
Розповідь про пробудження Перуна зозулькою і про його роль у розбиванні криги та випусканні тепла. Пісня «Зозулька з Вираю вилітала».
(Це якраз той випадок, коли дрібниці мають значення, бо пісню може супроводжувати «виліт» зозульки. Як це зробити? Це може бути граційна дівчинка в «зозулястому» одязі, (а форма його уже повністю залежить від фантазії організаторів), яка з дзвіночком оббігатиме присутніх. Її також можуть на руках бігом виносити два дужих хлопці (чи й один, коли йому це під силу), а далі вона ще одне коло може оббігти сама. Це може бути й макет зозульки, винесений на високій палиці).
3. Пошанування чотирьох природних стихій піснею «Славим тебе, Сонце краснеє». (Див. у розділах про веснянки і Купайло). Пісня може супроводжуватися обрядовими діями, як-от: піднесенням рук до Сонця і запаленням свічок, поверненням присутніх обличчям до річки чи криниці і їх окропленням непочатою водою, поклонами землі і винесенням, наприклад, хліба, звучанням ударних інструментів (барабанів, дзвонів), як символів повітряної стихії.
4. Закликання вогнекрилого коня з Перуном. Пісня «Ой коню, коню». Складно знайти гарного коня для виїзду Перуна. Фантазію треба проявити і при виготовленні «вогняних» крил – з вогнистих стрічок і клаптів тканинии. Відповідно треба одягти і Перуна, давши йому в руки всі необхідні обладунки.
5. Урочистий виїзд Перуна (із золотими вусами та срібною головою) на такому коні та об'їзд (за сонцем) учасників свята. Пісня «Перун іде». Знову-таки, це можна подати абияк, а можна підібрати артиста, який покаже Перуна в характері: всім присутнім продемонструє і меч, і молот, і лати, і ключі від Вираю.
5. Проходження за Перуном-воїном хлопців – учасників свята з військовими обладунками. Можливі найрізноманітніші їх змагання. Саме тут доречним буде пошанування прадавніх уявлень про Перуна, як захисника і воїна, виконанням будь-яких героїчних, патріотичних, козацьких пісень, влаштування змагань і показових боїв. І саме тут до місця буде поминання загиблих героїв в будь-якій формі: хвилиною мовчання, реквіємом, запаленими свічками, покладаннями квітів і вінків, споживанням колива, спаленням колива на вогнищі і т.п..
6. Пісня «(й)А в нашого Перуна». Власне – це пісня-портрет Перуна. На її виконання він може стояти перед присутніми.
7. Вихід Додоли, окроплення присутніх непочатою водою. Пісня «(й)А в нашого Перуна» – про Додолу. Побажання від Додоли.
8. Винесення Дідуха. Накликання врожаю. Звертання до Паликопи не палити збіжжя. Пісня «(й)А ти Перуне-паликопо». Тут можливі й інші жнивні пісні, вихваляння снопа, урожаю.
9. Стрибання через покладені навхрест коцюбу-рогачі з метою відвернення гроз. Пісня «Ой на горі жито (сидить зайчик)».
10. Розповідь про дуб, як Перунове дерево. Одягання вінків з дубового гілля Перуну і чоловікам, а з калинового чи ліщинового (липового) – жінкам. Пісня «(й)У дубину, дівчата».
11. Одягання вінка на Крокове колесо. Пісня про Крокове колесо (див. в розділі про Купало).
12. Запалення вогнища з дубовим стовпом по центру. Скандування. Можливе спалення у вогні смітних закруток із наговореними на них негараздами, яких ми хочемо позбутися. Своєрідна аутотерапія.
13. Гра в «Горю-дуба». Дівчата і хлопці стають обабіч вогнища і переспівуються жартами-переспівками, (див. варіант пісні «Гори, дубе»), яких може бути необмежена кількість і в яких – необмежений простір для фантазування. Якщо у вашій місцевості нема сосни, (див. далі тексти пісень), то слова дівчат «Гори, сосно, палай» можна замінити, наприклад: «Гори ясно, палай» звертанням не до сосни, а до вогнища. Цей момент свята найбільш придатний і для жартівливого імпровізування
14. Розповідь про «власний вітер» у літніх хмар і про єдиний для всіх хмар вітер восени. Пісня «Ой добре хмарам».
15. Загальний танець.
Пісні до громових свят.
Зозулька з Вираю вилітала
(вірші і мелод. В.Яремчука)
Зозулька з Вираю вилітала,
вона Перуна та й розбудила.
Ой не спи, вставай, ой не спи, вставай.
Та зиму лиху громом подолай.
Як зачув Перун голосне «ку-ку»,
та узяв важкий молот у руку.
Блискавки кресав і громи вергав
та Зиму лиху громом подолав.
Та розбив замки всі крижанії,
та узяв ключі, все золотії.
Та відкрив Небо, та пустив тепло,
щоб зілля цвіло і жито росло. У-у-у!
Ой коню, коню
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Ой коню, коню, крилатий коню!
Перуна винеси та й із собою. (2)
Ой коню, коню, крилатий коню,
винеси людям щастя та долю.(2)
Перун в сідельці соколом грає,
він воріженьків перемагає! (2)
Перун іде
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Перун іде, військо веде,
всьому злому, всьому злому лихо буде!
Перун іде, хмари веде,
як посієм в полі жито – гарно зійде.
Перун іде, сонце веде,
в ріднім краї будем жити – гарно буде.
(й)А в нашого Перуна
(вірші та мелодія В.Яремчука)
(й)А в нашого Перуна (2) срібляная голова,
золотії вуса (ой,) ще й чуприна руса.
(й)А в нашого Перуна (2) шабелина вогняна,
і молот, і лати (ой) кригу розбивати.
(й)А він на коні сидить (2), в руках ключики держить:
Небо відмикати, (ой) тепло випускат(и).
(й)А в нашого Перуна (про Додолу)
(вірші та мелодія В.Яремчука)
(й)А в нашого Перуна (2) донька – Діва вогняна,
дівчина Додола, (ой) шле дощі на поле.
Прийди, прийди, Додоло, (2) спусти хмари додолу,
спусти хмари дощові, (ой) щоб напитися траві.
Пошли дощики малі (2), щоб напитися землі,
(й)а грози не посилай, (ой) бо ще в копах урожай.
Для виходу Додоли (вогняної Діви) її слова:
Кроплю, кроплю вас водою, щоб не зналися з бідою!
Щоб не зналися з бідою, мали щастя, мали Долю!
(й)А ти Перуне
(вірші та мелодія В.Яремчука)
(й)А ти Перуне-паликопо! (Просимо тебе, паликопо)
Пошли дощу невеликого (2)
Дощу без бурі та без грому,
не розвій копи та й на солому (2).
Не пали копи, бо то збожжя,
за нашу працю – то нам дар Божий (2).
Ми твою грозу відвернемо,
ми їй заслони та й покладемо (2).
Нехай вогонь твій в коцюбу йде,
нехай зимою у пічку прийде (2).
Гори, дубе
(вірші В. Яремчука, муз. танцювальна)
Хл. Гори, сосно, гори, дуб, а у мене гарний чуб.
Д. Гори, дубе, гори, сосно, а у мене краща коса.
Приспів:
Хл. Гори, гори, дуб! Вибирай, коли люб!
Д. Гори, сосно, палай, а ти мене не займай!
Д. Я би тебе полюбила, я б за тебе вийшла,
коли ж в тебе, парубче, одна клепка лишня.
Хл. Ой дівчино пишна, хай мене почують,
візьми в мене клепку лишню, бо тобі бракує.
Д. Ой пішла б я за Петра – в нього стріха протекла.
Ой пішла б я за (Миколу) – в нього й стріхи чортма.
Хл. А в сусіда кругом хати ходять дівки пелехаті.
А в сусіда край дороги сидять дівки кривоногі.
(Варіанти мають право бути).
Гра в «Горю-дуба» може проводитись наступним чином. Дівчата стоять в колі, взявшись за руки, Хлопці стоять в зовні, довкола дівчат. Один стоїть в центрі цих двох кіл із зав’язаними очима і кричить: «Горю»! «Чого гориш?» «Дівки хочу!» «Якої?» «Гарної!» Після цих слів всі йдуть по колу і скандують: «Горю, горю, горю-дуба. Котру впійму – буде люба. Тепер ти вибирай. Тепер ти далі грай». На цих словах підходить до будь-якої дівчини – і тепер водить вона. Він зав’язує дівчині очі і внутрішнє коло роблять хлопці, а дівчата зовнішнє. Дівчина гукає: «Горю!» «Чого гориш?» «Парубка хочу!» «Якого?» Далі йдуть різноманітні імпровізаційні варіанти: «Хоч якого, лиш би не дурного», «Хоч губатого, аби багатого», «Хоч якого, краще, ніж нікого» і т.д.. Всі скандують: «Горю, горю, горю-дуб. Кого впійму – буде люб. Тепер ти вибирай. Тепер ти далі грай».
.
(й)У дубину, дівчата
(вірші та мелодія В.Яремчука)
(й)У дубину, дівчата, та в долину
по дубові гілочки, по калину (ліщину)
Наламаєм гіллячка дубового,
приберемо Перуна молодого.
Заплетемо гіллячко дубовеє,
заквітчаєм Колесо кроковеє.
Заплетемо віночки дубові.
Ой носіте, чоловіки, здорові!
Заплетемо віночки калинові («ліщинові», «та й липові»)
Ой носіте, жіночки, чорноброві.
Скандування.
Гори, вогонь, вогонь, гори, усе лихе, згори, згори!
Гори, вогонь, гори, палай, усе лихе долай, долай!
Гори, гори ясно, щоби не погасло!
Підіймайся догори, Боже, нам допоможи!
Ой добре хмарам
(мелодія народна, вірші В.Яремчука)
Ой добре хмарам, ой добре літом –
вони літають зі своїм вітром .
Вітри при землі траву морочать,
а хмари в небі йдуть, куди хочуть.
А коли Осінь в права вступає,
то літній вітер спати лягає.
Осінні вітри хмари збирають,
куди захочуть – туди ганяють.
Вітри осінні до неба скачуть,
а хмари сиві дощами плачуть.
Спасівські свята
Обрядові дії:
- попереднє виготовлення квітково-овочево-макової композиції – віхи, а чи опудала Маковія (таки вірю, що це не від Маккавеїв, а від «мак віяти»);
- виготовлення свічок з нового воску;
- заготівля іншого реквізиту, який випливає з наступних обрядових дій;
- збір на вулиці. Вступне слово. Заклична пісня;
- освячення криниці. Посипання довкола неї полину, як оберегу, і топтання його. Пісня «Ми криниченьку святили». Якщо не освячується криниця, можна освятити непочату воду у відрі, заквітчавши його ліщиновим гіллям чи заклечавши квітами і зеленню. Тоді в подальшому співається: «Ми водиченьку святили…» і «цвітом, гіллям заклечали»; пиття непочатої води. Запалення вогнища і споживання колива та спалення колива і виливання медового напою у вогнище, як пожертви предкам, може бути тут, а може бути пізніше окремою обрядовою дією;
- ігри із закритими очима: розбити підвішену посудину з водою; відкусити підвішене яблуко (грушу), перенесення води на коромислі наввипередки двома командами, (у кого виявиться більше), вихлюпування води двома командами із якоїсь ємкості – хто швидше, і т.п.;
- обов’язкові бойові ігри та розваги, бо божества Спас і Посвистач (Позвіздач) – козацькі покровителі – і це не сьогоднішня вигадка, як дехто намагається подати; (дивіться вище про думу-сказання, записану Пантелеймоном Кулішем.);
- освячення річки (озера, ставка) і пускання полиново-м’ятних віночків-оберегів по них. Пісня «Ой водице та Оляночко»;
- викидання на воду квітів та зелені, щоб вони попливли до предків, бо після Спасівки через сорок днів – осіннє рівнодення, Овсеня: квіти ніби то якраз на сороковий день, до Овсеня, і допливуть до предків;
-
Тут взагалі буде доречним сказати, що поминальні мотиви народної обрядовості, характерні для українців, чітко і неоднозначно зорієнтовані на астрономічний календар: вони, як правило, проводилися за сорок днів до основного колодарного свята: в лютому, перед Стрітенням, за сорок днів до Великодня, котрий припадав на на початок третьої декади березня, в травні, на Русалії, за сорок днів до Купала (початок третьої декади червня), в серпні, на третього Спаса, за сорок днів до осіннього рівнодення, та всередині листопада, на осінні Діди, за сорок днів до Різдва Сонця (початок третьої декади грудня). За замислом наших предків, пожертви від нащадків, як от: віночки, лушпайки крашанок, хлібці, кутя і все таке інше, чим ушановували предків, і які я назвав би не пожертвами, а пошанівком, мали за сорок днів, на основне колодарне свято, дістатися Вираю (чи, може, Нави), – місць вічного перебування померлих;
- освячення пасіки, обнесення її свічкою з нового воску; (присутні гудуть, як бджоли). Жартівлива пісня «Та були в куми бджоли»;
- величання Мокоші і віхи-Маковія піснею «А наш Спас на воді»;
- купання коней. Одягання їм вінків-оберегів. Обсипання стаєнь та хлівів освяченим маком-відюком. Пісня «Ми коней купали»;
- вінчання Крокового колеса і проводи літа. Пісня «Проведемо літечко». Урочисте винесення Крокового колеса з дійства;
- прощання із ластівками, обнесення присутніх пустим, але заквітчаним ластовиним гніздечком. (Може бути зроблена із чого-небудь ластівочка). Пісня «Журилася ластівка»
- освячення обжинкового вінка і вдягання його господарю та вручення Дідуха господині. Треба-подяка від них гостям у вигляді паляниці з нового врожаю. Пісні «Святися, наш вінку» та «Котився вінок з лану»;
- дякування ниві і закликання Житника;
- освячення квітів, яблук, груш, меду, маку;
- пускання свічки в осінньому вінку на воду до предків. Пісня «Запалю я свічку»;
- святкова трапеза-братчина;
- можливе і кидання віхи-Маковія у воду, і розбирання її на квіти для збереження дома, поминання з ним предків над водою при пусканні свічки в осінньому вінку.
-
Пісні до Спасівки
Збираймося, дівочки
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Збираймося, дівочки, співати спасівочки.
Ой так чи не так – про гречку й про мак.
Спасівок співаємо, на хлопців моргаємо.
Ой так чи не так – на гречку й на мак.
(й)А вже нивоньці кінець, пусти, мамо, (й)у танець.
Ой так чи не так, а там гречка й мак.
Пусти, мамо, до Гриця, в мене коса в чорнобривцях.
Ой так чи не так – є і гречка, й мак.
Пусти, мамо, до Петра, вже робота допекла.
Ой так чи не так – краще гречка й мак.
Пусти, мамо, хоч би з ким – чи Микита, чи Максим.
Ой так чи не так, чи гречка, чи мак.
Ми криниченьку…
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Ми криниченьку святили,
ми криниченьку святили, воскові свічки світили.
Ліщиною заквітчали, ліщиною заквітчали
полин-траву посипали. .
Посипаєм полини, усе лихе, обмини! (2)
Ми криниченьку святили,
ми криниченьку святили, непочату воду пили.
Полин-зіллячко топтали,
полин-зіллячко топтали, усе лихе відганяли.
Топчем, топчем полини, усе лихе, обмини! (2)
Виповняйся, криниченько,
виповняйся, криниченько, течи, течи, водиченько!
Течи, течи, не мутися,
течи, течи, не мутися, джерелом не замулися.
Течи, течи, витікай, на все добре помагай! (2)
Наступний куплет на цю ж мелодію може виконуватись перед піснею «Святися, наш вінку» при поминанні (див.далі).
Ми криниченьку святили,
ми криниченьку святили, два кострища розпалили.
Ми коливо споживали,
ми коливо споживали, своїх предків поминали.
Ой водице та Оляночко
(вірші і мелодія В.Яремчука)
Ой водице та Оляночко,
ой, Ладо! Течеш звечора і зраночку.
Течеш звечора і зраночку – не витечеш до останочку.
Водице Оляно, землице Тетяно! Прийшов Спас! (2)
Не витечеш до краплиночки,
ой Ладо, – ти для кожної билиночки.
І для жита, та й для зіллячка,
ой Ладо, для родин і для весіллячка.
Водице Оляно, землице Тетяно! Прийшов Спас! (2)
А ми тобі несем віночки щасливої та й годиночки.
З полину та з рути-м'яти, щоби тобі добро мати.
Водице Оляно, землице Тетяно! Прийшов Спас! (2)
(На мій погляд, найкращий варіант, який майже примирить рідновірів і християн – «Ой водице та Оляночко», бо Оляна – співзвучна з Ланою, а про дохристиянську богиню Таню (Тану), каже Кондратьєв).
А наш Спас на воді
(вірші та мелодія В.Яремчука)
А наш Спас на воді, ой Дана, ой Дана.
А наш Спас молодий, ой Дана, ой Дана.
Ой Дана-Ладо! Водице пречиста!(2, як приспів)
А наш Спас маковий, ой Дана, ой Дана.
А наш Спас – макосій, ой Дана, ой Дана.
А наш Спас зерновий, ой Дана, ой Дана.
А наш Спас – зерносій, ой Дана, ой Дана.
А наш Спас-поминай, ой Дана, ой Дана.
А наш Спас – хлібодай, ой Дана, ой Дана.
Ми коней купали
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Ми коней купали, спасівок співали.
Ой Спасе наш, Спасе, спасівок співали (як приспів)
Викупайся, коню, чистою водою.
Бо тобі ходити по чистому полю.
А тобі тягати плуга за собою.
Ниву засівати, на озимі дбати.
Проведемо літечко
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Проведемо літечко золотеє,
пошануєм Колесо кроковеє.
Бо воно до осені покотилось,
бо воно на нивоньці наробилось.
Нехай воно в Ірії відпочине
та весною з квітами знов прилине.
Журилася ластівка
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Журилася ластівка, ластівка,
що минає Спасівка, Спасівка.
Що минає Спасівка, минає, що для неї літечка немає.
Не журися, ластівко, не журись,
за півроку з вирію повернись.
За півроку з вирію повертай та нової Спасівки дочекай.
Журилася Маруся, Маруся: не бачила звечора Івася.
Не журися, Марусю, не журись,
прийде милий, в намистечко приберись.
Святися, наш вінку
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Святися, наш вінку, з нового ужинку,
що хліб нам так щедро даруєш без ліку,
святися, наш вінку, однині й до віку.
Наш вінку, святися, на покуть котися,
ти сонцем й дощами за літо напився,
наш вінку, святися, до року вернися.
Запалю я свічку
(вірші та мелодія В.Яремчука)
Запалю я свічку, понесу на воду –
пливи, пливи, свічко, до предків, до Роду.
Запалю я свічку, щиро помолюся,
до пам'яті роду серцем прихилюся.
Запалю я свічку предкам й Рожаниці,
щоб їм засіяли зіроньки-зірниці.
Виллю на кострище їм напій медовий.
Щоб рід був багатий. Щоб рід був здоровий.
Народне свято ніколи не було без оптимізму, без жартів. Це робило обряд радісним і бажаним. Бо дехто сьогодні з ревних реаніматорів народного обряду робить з нього, часом, занудне молитовне дійство. А в народі цього ніколи над міру не було.
От біля пасіки можна б промовити наступний речитатив:
Спасівка, Спасівка – шумить-гуде пасіка!
Люди йдуть набрати меду – з димарями попереду.
А бджоли – із жалами, та тих людей жалили!
Шум, крик, писк, виск, в носі – мед, в роті – віск.
Вуха вже, як пампушки, щоки вже, як подушки!
Шумить-гуде пасіка! Удалася Спасівка!
Доречними на Спаса є й окремі світські пісні. Чому, наприклад, біля пасіки не може бути виконана жартівлива «Та були в куми бджоли»?
Та були в куми бджо- (2)
О-о-ой. О-о-ой, бджоли. (Далі – за такою ж схемою).
Та прийшов кум до ку-… до куми.
Та позич, кумо, ме- меду.
А кума йому ду-… дулю.
(А кума йому ву-… вулик - варіант).
(В ході підготовки цього обряду -енний раз мої юні помічники, раптом, резонно зауважили: «А чому ду-? Чого ми себе програмуємо на отаку примітивність і простакуватість?» Можна б і посперечатись, а можна й замислитись… Отак і виник рядок «А кума йому ву-, вулик». От вам і фольклор).
До освячення яблук цілком доречною була б ця.
Спасівські яблука
(вірші та мелодія В. Яремчука)
Сонцем і літом прив’ялені, дні повернули на спад
і обсипаються яблуні, і розвидняється сад.
Листя опалого перші кораблики
вже покидають останній причал.
Падають яблука, спасівські яблука, –
літа ледь чутне «Прощай».
Літу згасати не хочеться – полум’ям сонце пашить,
але ж бо – котиться, котиться, здалеку осінь спішить.
Листя опалого перші кораблики
вже підхопили осінні вітри.
Падають яблука, спасівські яблука, –
літа прощальні дари.
Стану край літа усміхнено, яблуням дяку складу
і розтривожено-звихрену душу у пісню вкладу.
Листя опалого перші кораблики
скоро потонуть в осінніх дощах.
Падають яблука, спасівські яблука, –
літа п’янкого душа.
До дякування ниві і заклинання Житника (речитатив)
- В цьому році, Слава Богу, діждалися бороди!
- А ти нам, ниво, через рік краще зароди!
- А тобі від нас, борода, – хліб-сіль і вода!
- Щоб ти пишною була, щоби нива родила!
- Що вродила пишно, те не буде лишнє!
- Як на той рік діждемо, – знов хліб-сіль покладемо!
- Дякуємо тобі, ниво, за твоє багате жниво!
- А ми тебе довго зжинали! А ми свою силу поклали!
- Ниво, ниво! Верни наші сили! А ми тебе докосили!
- Дякуємо тобі, поле, що вже стерня нас не вколе.
- Дякую тобі, ланочку, що вже посплю до раночку.
- Дякуємо вам, колосочки, та й сплетемо з вас віночки.
- А ти, Житнику, ходи в наш вінок спати.
- Буде тобі в хаті легко зимувати.
- А як пташки принесуть Весну – підеш собі в озимину.
- А як Весна принесе Літечко, –
дай нам знову рясне житечко.
