Нещодавно ми знову побували в Долинській. На цей раз – на запрошення нашої підписниці у соцмережах Наталі Тумарцової. Ця неймовірна жінка створила у своїй садибі справжній музей сімейного спадку, розповіла купу цікавих історій, познайомила нас із неймовірними людьми, завдяки яким нам таки вдалося «намацати» Долинську. Унікальною стала зустріч із однією з найстаріших в Україні довгожительок – 106-річною Ганною Лисою, яка не лише поділилася цінними спогадами про життя на початку ХХ століття, а й заспівала низку пісень.
"Нас із сестрою виростила бабуся"
Жительці Долинської Валентини Іванівні Лехан - 88. Вона рано втратила матір, батько, повернувсь із війни аж у 1947 році, залишив її із сестрою на свою матір Олену. Бабуся після служіння наймичкою біля Криму спромоглася купити невелику хату (за рік заробила там 15 рублів), надбати якихось запасів, тож дві онучки напівсироти так і виросли при ній.
«Як згадаю про бабусю, так і стоїть вона переді мною, добра та чиста, - розповідає пані Валентина. - В 1947 році їсти не було чого, а так хотілося, хоч кусочок хліба.. Добре, що гарбузи були, то баба на роботу збирається, в казаночку гарбуза зварить і на горище винесе. Ми знайшли його і з'їли все, а вона приходити з роботи і плаче: чим же нас годувати?"
Незважаючи на тяжке дитинство, смерть доньки, Валентина Іванівна нас вразила своїм смаком до життя та своїм молодим виглядом не по роках. Допомагає вижити пані Валентині місто та базар. Перед тим як вийти на ринок, щоб продати пучок кропу за 5 грн, вона довго вибирає, яке плаття та до яких босоніжок сьогодні одягнути. І це не перебільшення: ми були свідками і навіть переміряли разом із нею з десяток барвистих суконь ще радянських часів. Любов до краси та смак у виборі вбрання прищепила їй бабуся Оляна 1909 р.н., якій довелося служити в панів
Матір Валентини Іванівни вбив шматок німецького снаряду. Жінка саме обідала з рідними, коли снаряд поцілив біля будинку, де переховувалися солдати німецької армії. Уламки цього снаряду забрали її життя – один із них потрапив у серце. Це було 11 березня 1944 року – в день звільнення Долинської від німецьких солдатів.
«Мати повернулася до плити, щоби насипати другу миску борщу. І тут у сусідню хату влучає снаряд, а уламки летять до нас у хату. Мамі через спину в серце потрапив уламок. Вона тільки встигла сказати: «Ой боже мій» і впала…», – пригадує пані Валентина.
Ми сиділи вражені красою і силою цієї жінки, але не забули і своїх традиційних питань про страви, пісні та танці. Уявіть собі: того дня 88-річна бабуся Валя навчила нас танцювати гопак! Вона рухалася тканими доріжками своєї баби Олени, ми знімали це на камеру (дивіться серіал «Баба Єлька»!) і дивувалися: ох і Валентина Іванівна, ох і Долинська!
Пісня від 106-річної баби Анюти
Під час 101 експедиції ми мали унікальну можливість поспілкуватися із Ганною Лисою (у заміжжі Голуб)… 1918 р.н. Так, ми не помилилися – тисяча дев'ятсот вісімнадцятого року народження. Баба Анюта (так вона проситиме собі називати) живе разом із своєю 82-річною донькою на вулиці Василя Стуса. За двома бабусями по черзі доглядають онучки.
Неймовірно, але від Ганни Єлисіївни ми не лише записали свідчення про розкуркулення, репресії, Голодомор, а й зафіксували кілька пісень, у тому числі колядку, де згадується Кривий Ріг.
Батько Ганни Лисої Єлисій Михайлович був рядовим господарем. Так про нього розповідає донька. Важко повірити (бо ми переважно записуємо протилежне), але Єлисій дуже зрадів створенню колгоспів.
«Він як почув, що створили колгоспи і почав свій реманент тягти туди. Хотів у колгосп! Запряг коней біля фургона, причепивши сівалку та й потяг. Інший раз приїхав, завантаживши борону. Третій раз приїхав – відвіз і коні, і упряж. Прийшов додому, помивши руки, тоді став перед іконами: «Господи, дай тому жити до ста років, хто це придумав цей колгосп. Який я радий, я ж пішов відробив і далі голова не болить: коли мені орати, чим мені сіяти, чим мені косити. Я такий радий», - згадує Ганна Єлисіївна реакцію свого батька.
Ми перепитуємо у онуки: чи то так? Правда, так. Повірив батько у колективізацію, але згодом був змушений переховуватися від влади, а трьох доньок і сина (серед яких і Ганна) відправили до Сибіру. Ганна була ще підлітком, коли потрапила до сибірського табору. «Сіблаг», - розповідає бабуся, а в наших жилах холоне кров.
Дорога на виселки зайняла одинадцять днів. Туди її відправили разом із двома сестрами й братом, а батькові та матері вдалося сховатися. До Сибіру родину Лисих хотіли відправити за те, що мали велике господарство. Хтось із односельців образився на Ганниного батька, пожалівся у сільраду, мовляв, Єлисій Лисий – куркуль, бо має сто корів, сто коней і сто овець. Хоча все своє господарство чоловік добровільно передав до колгоспу.
«Приходять якось до нас додому три п'янички і кажуть: «Дядечку Єлісію, ми принесли вам новину». Щоб дізнатися новину, треба було їм налити. Батько налив, а вони кажуть, що його хочуть вислати. А батько думає, що вчора тільки до колгоспу переїхав, а як це вислати? - згадує бабця.
На наступний день після цієї розмови за родиною прийшли. Мати Ганни сховалася у погребі у старшої сестри Мотрі, зміг втекти і батько, сподіваючись, що дітей ніхто не виселятиме.
«Це була субота, а в неділю надіслали підводи та відвезли нас до сільради у Новошевченкові. Одинадцять діб (дев'ять поїздом і двоє судном) везли нас до міста Омська… До Сіблагу!», - тихо, бо голосніше не дозволяють літа, розповідає баба Анюта.
У Сибіру дівчатам довелося все літо працювати в тайзі. З братом їх відразу розлучили, він потрапив до іншого табору. Восени поселенців перевели до тамтешнього колгоспу, але на щастя, це тривало недовго: завдяки двом кожухам, які вони привезли з собою і потім продали, вдалося купити квитки в Україну та втекти додому.
Користуючись нагодою, ми говорили з нею про все, а коли спитали, чи співала вона часом у молодості, то почули… пісню.
Ой ви кумушки, ви голубушки,
Ой ви підіть приведіть головного дохтаря
Головного дохтаря, щей прохвесора,
Хай скаже падлець, що на моєму серцю є.
А на моєму серденьку є кров запечена,
Кров запечена, з милім розлучена.
Ох розлучила нас зло незгодонька,
Зла незгодонька - свікор та свекрушечка.
Самі снідають, самі й обідають,
А мене молоду посилають на воду.
Я по воду йшла, спотикалася,
А з водою я йшла, до ірші прислухалася.
Шось у хаті говорити, мати сина сварити:
«Чого горілки не п'єш, Чого жінки не б'єш?
-А як мені горілку пити, у мене від неї все болить.
А як мені жінку бити, вона вміє все робить:
І спекти, і зварити, ще до мене говорити!
Ганна не зазнала щастя у шлюбі, єдиний світ – її дві дочки. Одну з них народжувала вдома на печі, пуповину баба-повитуха Вустя перерізала нігтями, а потім цю пуповину закопали у землю. Пригадує: першу дитячу купіль кидали пучку пшона, щоби вода не була «голою». Крім цього у воду додавали різні трави, набір трав також називали купіль (якщо купелі не нарвали, то кидали пшоно).
Ми проговорили з бабою Анютою близько двох годин. Потім бабусю повели відпочивати (точніше, вона сама пішла!), а ми й досі не могли повірити удачі!
«Смачна Кропивниччина» з Наталею Тумарцовою
«На цій вулиці народилася, тут ходила до школи, тут і живу», - так про себе розповідає наша «агентка» з Долинської Наталя Тумарцова, баби й діди якої по батьковій лінії – корінні жителі Долинської громади.
Ми розмовляємо з нею у хаті, якій понад 150 років, але цього не скажеш. Разом із чоловіком вони створили тут затишний родинний музей. На стінах – фотографії предків, дітей та онуків, картини обрамлені вишитими рушниками. Наталя найменша у сім'ї, але про прагнення зберігати традиції каже просто «це – моє».
Вона зберігає плетену із лози «валізу», з якою її 17-річна мама приїхала до Долинської із Харківщини, щоб вийти заміж. Один її дід плів із лози, інший працював у кузні. У її хаті простелені бабині доріжки (яскраві і ніби щойно з верстата), а в шафі – батькові та бабині вишиті сорочки. На Різдво чи Маковея вона використовує макітру, яка дісталася їй у спадок, варення помішує дерев'яною кописткою, що належала котрійсь із бабів, а страви готує так, як готувала її мама. Знайомство із пані Наталею надихнуло і трохи заспокоїло: справа, якою переймається «Баба Єлька», жива.
Голубці на молоці
Рецептом поділилася Наталя Тумарцова, яка традиційно готує у Долинській цю страву на свята.
Для приготування таких голубців потрібно взяти круглий рис, будь-який (краще зі свинини) фарш та традиційну засмажку з цибулі та моркви. Начинити конвертики із заздалегідь пропареною у підсоленій воді капусти, скласти в казанок і залити киплячим молоком, потім додавши олії та вершків. Найкраще голубці будуть смакувати, якщо їх готувати у духовці чи печі. Смачного!
