19 березня в селі Новогригорівка Перша біля Комунального закладу “Новогригорівська Перша гімназія Долинської міської ради” зібралися, рідні, друзі, побратими, представники адміністрації Долинської міської ради, Новогригорівського Першого старостату, вчителі, школярі та просто небайдужі односельці. Зібралися з нагоди відкриття меморіальної дошки Олександру Лаврівському, позивний “Лавр”, колишньому випускникові навчального закладу.
Хто повідомляє: КЗ "Новогригорівська Перша гімназія Долинської міської ради"
У чому суть?
“Немає нічого важливішого, ніж життя людини, а життя, яке віддане за свою Батьківщину, набуває величного сенсу. Україною гримлять вибухи й свистять кулі. Страшна звістка стукає у двері, викликаючи розпач і невгамовний біль у душах рідних та близьких, серця справжніх героїв завмирають, завмирають, як сама Україна, яка погрянула в жалобі за своїх синів, — говорить ведуча. — Про втрати завжди говорити важко і боляче, але коли із життя ідуть зовсім молоді, то говорити важко і боляче вдвічі. 19 березня 2026 року у нашій гімназії з`явиться пам’ятна дошка, пам’ятний знак, який знову і знову буде нагадувати нам про війну, про материнське та людське горе.
Сьогодні схиляємо голови в пам'ять нашого учня Олександра Лаврівського, який загинув на війні, захищаючи територіальну цілісність і незалежність рідної землі.
Олександр Лаврівський народився 28 червня 1994 року в селі Широка Балка. Звідти ходив до школи в Новогригорівку Першу".
Запам'ятався своїм вчителям, як тихий і дисциплінований учень, який не прагнув до лідерства. Він міг взяти на себе чужу провину, ніби демонструючи своїм однокласникам, що визнавати свої помилки — це не страшно. Набагато неприємніше усвідомлювати, що із-за тебе страждає весь клас.
Виховували хлопця бабуся з дідусем і виховали його добросовісним та працьовитим юнаком. Навіть після закінчення школи, він охоче провідував її стіни, радів зустрічі з вчителями.
Після закінчення Професійного будівельного ліцею міста Комсомольська (нині Горішні Плавні) здобув професії: машиніста автомобільного крана, водія та слюсаря з ремонту автомобілів.
У 2013 році Олександра призвали до армії. Пів року проходив строкову службу в пожежній частині ПТРБ 169 міста Кіровоград (нині Кропивницький) в якості старшого водія. У 2014 році підписав контракт із ЗСУ і ще деякий час продовжував служити в цій же частині та навчати новачків премудростям роботи з пожежною технікою.
В цей час познайомився з майбутньою дружиною Людмилою. Дівчину він вразив своєю виваженістю, мудрістю та розсудливістю. Тим, що планував своє майбутнє. В липні 2015 року молодята побралися. Олександр після навчання в Миколаївській області потрапив до 37 Окремого батальйону, який обороняв місто Павлополь, поблизу села Чермалик.
Після вдало проведеної операції із визволення побратимів, що потрапили в оточення, він отримав звання молодшого сержанта та медаль “За обов’язок виконаний з честю”.
В листопаді 2017 народилася його донька Варвара. І хоч чоловік ще служив в АТО до 2018 року, Людмила знала, що її чоловік здатний вирішити будь-які її проблеми. Байдуже, що він знаходиться далеко від дому фізично. Думками він завжди поруч зі своєю сім’єю.
За оборону села Новоселівки у 2016 році отримав звання сержанта і був переведений на посаду головного сержанта роти.
Весною 2017 року за оборонні дії поблизу села Старогнатівки йому присвоїли звання старшого сержанта та отримав медаль від військового капелана “За жертовність і любов до України”. Демобілізувався наприкінці 2017 року і переїхали до міста Горішні Плавні.
Час до 24 лютого 2022 року був найщасливішим для сім’ї Лаврівських. Народився син Артем і Олександр тішився тим, що може доглядати за маленьким сином. Вони мали багато мрій і планів. Але їх здійсненню завадило повномасштабне вторгнення ворога.
Вже 25 лютого 2022 року Олександр Лаврівський разом з іншими добровольцями став на захист України. Приєднався до свого 37-го окремого батальйону, бо хотів воювати з побратимами яких знав і яким довіряв.
В січні 2023 року отримав нагороду від Головнокомандувача ЗСУ — почесний нагрудний знак “Сталевий хрест”.
Загинув гранатометник старший сержант Олександр Лаврівський 20 лютого 2023 року поблизу села Ягідне на Донеччині. Під час розвідувального маневру Олександр отримав тяжке поранення. А вчасно вивезти з поля бою побратими не мали можливості.
Посмертно Олександра Лаврівського нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеню.
Право відкрити меморіальну дошку надане найріднішим людям мужнього воїна: дружині, дітям, бабусі, батькові, сестрі.
Лунають слова про важливість збереження пам’яті про наших захисників. Відтепер вона нагадуватиме кожному, хто проходить поруч, про страшну ціну, яку платить український народ за свою незалежність.
Зі щирими світлими спогадами виступили класна керівниця Тетяна Крижановська та перша вчителька Оксана Мельниченко. Вони поділилися тим, яким назавжди залишився в їхній пам’яті колишній учкень. Їхня розповідь допомогла ще глибше відчути, якою світлою та сильною людиною був Олександр.
До присутніх зі словами співчуття та вдячності звернулися керуюча справами виконавчого комітету Долинської міської ради Скороход Сніжана Олександрівна та головна спеціалістка відділу мобілізаційної та кадрової роботи Долинської міської ради Наталія Бех.
Пам’ять про Олександра вшановують покладанням квітів та хвилиною мовчання.
Наша Перемога — питання часу і ціни. Боляче, але дуже страшної ціни. Колись настане мить, коли Перемога матиме присмак останніх днів.
А зараз ми повинні дякувати тим, хто повернеться. І тим, хто навіки янгол. А поки стоїмо. Стоїмо що є сил.
