Галина Володимирівна Романенко вже 21 рік очолює Маловодянський сільський будинок культури. Директорка розповідає, що такого будинку культури як в Маловодяному немає в жодному селі громади. “Нашому селу пощастило, що свого часу сільська рада мала у своєму розпорядженні чималі кошти й була така можливість добудувати та обладнати сучасний будинок культури, - говорить жінка. - Це наразі наша гордість. Адже таких крісел навіть в Долинській в МЦ “Червона Калина” немає. Колишній голова нашої сільської ради Леонід Варенюк тоді попіклувався, щоб вкласти чималі кошти в будівництво школи, дитячого садочка та будинку культури”.
СБК в Маловодяному
Пані Галині в житті довелося працювати в різних місцях: будинок побуту, школа, санстанція, магазин. А коли вже долучилася співати в колективі “Червона Калина”, саме захворіла директорка будинку культури і її попросили підмінити, виконувати якийсь час обов’язки директорки. І так вправно в неї вийшло керувати, що коли директорка пішла з життя то Галині запропонували зайняти її місце.
Галина Романенко, директорка Маловодянського СБК
“Наразі в будинку культури діють два театральних гуртки: молодіжний та дорослий, вокальний “Червона Калина”, - хвалиться жінка, - гурток художнього читання та гурток “Креативне рукоділля”. Багато дітей із задоволенням відвідують наші гуртки. Батьки радіють, що діти мають заняття до душі та знаходяться під наглядом доки вони на роботі”.
"Червона Калина"
Народний аматорський колектив “Червона калина” створений при будинку культури ще 37 років тому. Вже майже не лишилося серед живих тих найперших її учасниць. “Скільки всього було за цей час - поїздки, конкурси, фестивалі, - розповідає директорка. - Я сама тут в колективі співаю з 1997 року. Наразі у нас новий керівник - Микола Павлович Литвин, з ним “Червона Калина” отримала свіжий подих та нове життя”.
Жінки, учасниці колективу, розповідають, що довелося їм об’їздити мало не всю Україну. Бували й курйозні випадки. Пані Галина розказує, як колись забула костюм для однієї з учасниць, добре, що виїхали не так далеко і велосипедом помчала за костюмом. “Встигла привезти, тільки віддихатися не встигла, як вже на сцену виходити, - розповідає директорка. - А то було, як їхали на Полтавщину і всю дорогу співали. Журналіст з нами їхав, нарахував, що більш як двісті різних пісень ми тоді виконали. Але я по приїзді зрозуміла, що співати не можу - голос зірвала. Сподівалася, що до ранку відновиться, та не тут то було. Так той концерт в мене і пройшов - тільки імітація голосу. А то ще був випадок, коли солістка вийшла на сцену, перший куплет проспівала, ми приспів виконали. А далі вона слова забула і знову перший куплет завела, але ніхто не розгубився і вигляду не подав, що щось не так. Так вона чотири рази один і той же куплет виконала і за кожним ми приспів проспівали, зірвали свої оплески й пішли зі сцени з гордо піднятою головою”.
“Якось на фестивалі “Київська весна” йшли ми вулицями Києва у своїх яскравих костюмах, - розповідає Людмила Ревесз, - перестріли нас туристи з Великобританії та почали просити, щоб з нами фото зробити. І давай тоді нас фотографувати з усіх сторін, Потім фото нам ті надіслали, пам’ять лишилася про той день”.
Микола Литвин розповідає, що працювати з колективом “Червона Калина” - це робота для душі, від якої він просто отримує насолоду.
Раніше в колективу був інший керівник, який чимало зусиль доклав, щоб його зібрати, закохати односельців в українську пісню, навчити співати кожну пісню на 3-4 голоси. Але був час, коли керівник шукав заробітків за кордоном, а як повернувся - очолив одну з церков Долинської громади. “Говорить, що позвав його голос Бога на службу, - пояснює Галина. - Шкода, але що ж ми зробимо: у кожного свій шлях в житті. Пробували інші керівники з нами працювати, але не з усіма складалися відносини: один пропонував занадто складні пісні, які й в пам’яті не відклалися, інший - занадто прості, навіть не цікаво так співати”.
“Мені дістався просто вже готовий злагоджений колектив, - розповідає пан Микола. - Це діамант, а не колектив. Жінки з такими чудовими сильними голосами, дисципліновані й схоплюють всі мої побажання мало не на рівні думки. Однієї репетиції достатньо, щоб кожна зрозуміла, як вона має співати й щоб пісня звучала так, як я задумав. Буває, що потім хочеться щось змінити, але вже пізно - кожна вже свою партію запам’ятала”.
Галина Володимирівна розповідає, що для того, щоб брати участь в конкурсах та фестивалях потрібні чималі кошти. До війни виручала спонсорська підтримка колективу від місцевих фермерів та підприємців. Наразі гроші знайти дуже важко, бо зрозуміло, що наразі маємо всі підтримувати наші Збройні Сили. Та все ж збираються регулярно жінки на репетиції, бо спів для них - це можливість відвести душу в народній пісні, забути на якусь годину про щоденні клопоти. До кожного свята готують концертну програму для своїх односельців. А конкурси тепер розшукують ті, що проводяться онлайн.
Аматорський театр “Колаж”
Вперше театральний досвід ми отримали у 2016 році, коли для участі в районному огляді-конкурсі “Театральна весна” підготували сценку “Бувальщина”. А вже у 2018 році Олена Зубкова організувала театральний гурток “Колаж”.
Пані Олена ділиться своїми спогадами, що творчістю захоплювалася ще з дитинства: малювала, співала, випалювала картини на фанері, охоче грала ролі в різних шкільних постановках і сама готувала до них костюми. “В технікумі співала у вокально-інструментальному ансамблі, - згадує Олена. - А режисерські здібності вперше випробувала, коли готувала посвяту першокурсників у студенти. Потім була вистава до Нового року і весь наш гуртожиток перетворився на засніжений ліс зі снігурами на гілках, хатинкою на курячих лапках та іншими казковими атрибутами”.
Коли працювала на Запорізькому трансформаторному заводі, пані Олена знову ж активно долучилася до художньої самодіяльності. Коли переїхали до Маловодяного, жінка працювала в Долинській, а оскільки в неї самої підростали діти і дуже хотілося, щоб і їм було цікаво цікаво займатися в будинку культури - то організувала тут театральний гурток, з яким втілювала в життя постановку своїх перших вистав: “Попелюшка”, “Сватання на Гончарівці”, “Муха-Цокотуха”.
“А коли вже вистави гуртка почали отримувати нагороди на районному та обласному рівні, - розповідає Олена Зубкова, - то Галина Володимирівна запропонувала, щоб я організувала театр і стала його керівником. Так і виник на аматорський театр “Колаж”.
Спочатку нас було три жінки, всі різні за професіями, за складом характеру, але неймовірно талановиті. Сніжана Скороход про театральну сцену мріяла з дитинства. Тетяна Варенюк, навіть не уявляла себе в ролі актриси, а сьогодні вона вражає глядача створеними нею образами. Оксана Таранець проявила себе як майстер перевтілення - вона може однаково майстерно грати як кокетливу спокусницю, так і дурнуватого сільського парубка Стецька. І вже до цієї основи приєднувалися все нові й нові виконавці”.
Кожна вистава “Колажу” користувалася успіхом в односельців, знаходилися ще охочі долучитися до колективу і театр розростався, а з ним зростав репертуар та можливості зіграти нові й цікаві п’єси. Мало того, до його складу залучаються вже сім’ями.
Нова епоха в житті “Колажу” розпочалася, коли до нього приєдналася молодь села. Напрочуд щирими й переконливими були кожна нова вистава в репертуарі молодого аматорського колективу. З кожною постановкою зростала їхня акторська майстерність, розширювався репертуар, все точніше декорації та костюми передавали атмосферу вистави та доповнювали образи героїв.
Пані Олена розповідає, що актори поділилися з нею спостереженням: вони почали краще розуміти життя та інших людей. Адже перевтілюючись в образи нової вистави вони щоразу відкривають в них щось цікаве для себе, навчаються розуміти інших, співпереживати та співчувати.
На обласному огляді-конкурсі аматорських театральних колективів “Театральна весна Кіровоградщини” вже четвертий рік “Колаж” займає призові місця. “Це неабияке визнання, - говорить Галина Володимирівна, - адже з 46 колективів вийти навіть на третє місце - це високий результат. Ось і цього року п’єса “Марко з Котигорошівки” у виконанні нашого театру зайняла третє місце”.
Сільський будинок культури у Маловодяному - це магніт, який притягує до себе людей талановитих та творчих. Тут кожен може обрати для себе заняття до душі та розвивати свої здібності.
