Ні сьогоднішнє, ні майбутні покоління не мають права забувати, якою ціною виборювалася незалежність України. Скільки людей віддавали за неї життя. А щоб зберегти пам’ять про наших Героїв ми сьогодні відкриваємо їм меморіальні дошки на школах, в яких вони навчалися. Називаємо їхніми іменами вулиці, які ще пам’ятають їхній сміх.
Хто повідомляє: КЗ "Академічний ліцей Долинської міської ради"
У чому суть?
24 грудня відкривали меморіальну дошку присвячену пам’яті колишнього учня Долинської школи №4 Олександра Петрова. У дворі Академічного ліцею м. Долинська зібралися учні і вчителі, рідні та друзі Олександра, представники міської влади і просто небайдужі громадяни, які прийшли вшанувати пам’ять Героя.
Ведуча заходу Вікторія Євсович розповіла про те, як важливо зберегти пам’ять про воїнів, що віддають свої життя у війні з російськими окупантами. Ці люди хотіли жити, ніхто з них не мріяв і не бажав воювати. Але коли ворог прийшов в наш дім, вони не роздумували. Бо свій дім потрібно захищати.
Так і Олександр Петров. Йому виповнилося тільки 22 роки, він щойно повернувся з армії. І тут ця страшна новина — війна, повномасштабне вторгнення. Сашко розумів, що ворога потрібно зупинити якомога раніше. І хтось це має зробити. І він з числа тих, на чию долю випала ця тяжка місія.
З початком повномасштабного вторгнення Олександра Петрова мобілізували в березні 2022 року до 195-го батальйону, 124 бригади ТрО в частину А7361. Спочатку проходив навчання.
Потім їх спрямували на Херсонський напрямок поблизу села Іванівка Бериславського району. Ці позиції виявились не облаштованими. Хлопцям довелося самим рити окопи та будувати укріплення. Вони звільняли правобережну частину Херсонщини — села Петропавлівку, Давидів Брід. Після звільнення Херсона базувалися спочатку в Зеленівці. А потім вже в самому Херсоні. Його бойовий позивний був “Ворон”.
Олександр з побратимами виконував завдання на Лівому березі річки Дніпро та на островах Нижньодніпровських плавнів. Їхні операції перешкоджали ворожому десанту закріпитися на островах, виявляли розташування ворожої техніки, складів з боєприпасами та артилерійських установок.
За мужність і професіоналізм у виконанні бойових завдань Олександр Петров отримав нагороду від Головнокомандувача ЗСУ медаль “Золотий Хрест”.
Їхню частину розформували і 124 бригада ТрО стала 34-ю бригадою берегової оборони.
За званням Олександр був старшим матросом. Його відправили вчитися на молодшого сержанта і призначили на посаду командира відділення. Після навчання отримав всі відповідні сертифікати. Коли повернувся — здав свою посаду гранатометника та прийняв командира відділення. А от звання молодшого сержанта йому не встигли присвоїти.
2 листопада 2024 року Олександр Петров в 20-й раз зайшов зі своєю групою на одну з лівобережних позицій для виконання поставленого завдання. Але їх вистежив ворожий дрон-розвідник, який коригував артилерію. Почався обстріл. Після перших вибухів “Ворон” запитав у побратимів: “Чи всі цілі?”. Потім пролунав ще один вибух і Олександр вже не відгукнувся сам. Він отримав поранення несумісні з життям.
Веселий, щирий, компанійський, харизматичний, — саме так згадують Сашу друзі та побратими, таким його пам’ятають вчителі і однокласники. Ніколи не стояв на місці, завжди прагнув до розвитку та самовдосконалення. Війна жорстока і забирає від нас життя найкращих.
Право відкриття меморіальної дошки надали рідним Олександра: мамі та сестрі.
Захід закінчувався хвилиною мовчання та покладанням квітів.
Війна триває. Ми не знаємо скільки життів вона забере. Але знаємо, що про кожного із наших захисників маємо пам’ятати. Навіки слава нашим Героям!
