15 червня Олена Тихолаз тримала на руках онуку. Тільце дитини зводили судоми. Їхня автівка мчала найкоротшою дорогою з Устинівки до Долинської - через поля. “Тільки б встигнути, тільки б врятували нашу крихітку”, - молилася подумки жінка. А відчуття були такі, що вони знаходяться за крок від найстрашнішого…
Хто повідомляє: Олена Тихолаз, жителька села Криничне, Устинівської громади
У чому суть?
Пані Олена із села Криничного Устинівської громади розповідає, що 14 червня вона провела зі своєю одинадцятимісячною онукою Софійкою. Дівчинка цей день поводила себе як завжди: була весела та грайлива, відвідали разом дитячий майданчик.
На вечір Софійка почала капризувати, відмовилася їсти. Мама поміряла температуру - 38,4°С. Мама та бабуся почали вживати заходів, щоб полегшити її стан: дали жарознижувальний препарат. Температура знизилася, дитина спокійно поїла і заснула. О 5-ій годині ранку донька розбудила Олену - у Софійки знову піднялася температура і з’явилися судоми. Поки донька телефонувала родичу з автівкою, пані Олена обгорнула онуку вологим рушником.
Доїхали до лікарні в Устинівці. Побачили біля лікарні машину швидкої, поруч якої стояв водій. Цей чоловік спрямував їх до хірургії. Назустріч матері з хворою донечкою вийшла медсестра. Подивилася на дитину і запитала:”Чому ви сюди приїхали? Вам треба на Долинську”, зробила дитині укол анальгіну з димедролом і порадила їхати в Долинську лікарню.
“Я чомусь не сіла тоді в автівку разом донькою, - згадує пані Олена, - але телефоном весь час тримала з нею зв’язок. Про те, щоб відразу викликати екстрену допомогу теж не подумала, бо до лікарні в Устинівці ми доїдемо швидше, ніж вона приїде з Кропивницького. Після ін’єкції Софійці стало трохи легше і вони повернулися додому, щоб взяти хоч якісь речі, адже перед цим так поспішали, що зовсім нічого з собою не взяли”.
Поки похапцем збиралися у дитини знову почалися судоми, вже без температури. “Ми їхали до Долинської найкоротшою дорогою - через поля, - продовжує розповідати жінка, - я сиділа на задньому сидінні з дитиною, молилася про те, щоб встигнути. На душі було дуже нехороше відчуття, що може статися найстрашніше”.
Переїзд на Транспортному провулку виявився перекритим - чекали поїзда. А це дорогоцінні хвилини. Нарешті автівка о 6:30 під’їхала до лікарні, люди побачили машину невідкладної медичної допомоги Долинської громади, поруч стояв водій, який провів їх до фельдшерки Наталії Пархоменко.
“Ця жінка тільки глянула на дитину відразу сказала: “Ішемічні судоми, вам негайно в приймальне відділення, потрібна реанімація”, - розповідає Олена Тихолаз, - зрозумівши, що ми не місцеві, вона сіла в нашу машину та підказувала шлях, як проїхати якнайшвидше. Поки в приймальному відділені записували наші дані, пані Наталя зателефонувала лікарям, медичному персоналу, викликала екстрену допомогу з Кропивницького. Нашу Софійку перенесли в реанімацію, ми з донькою чекали в коридорі. Але час від часу до нас виходили медичні працівники, говорили, що дитині поставили крапельниці, заспокоювали нас, підтримували, не полишали надовго самих. Проінформували, як тільки стан Софійки став помітно поліпшуватися”.
Коли приїхала машина з Кропивницького - найстрашніше вже було позаду. Як сказали рідним дівчинки, у неї вже починався набряк мозку і це загрожувало паралічем половини тіла. Дитина пройшла лікування в дитячій обласній лікарні і нині вона вже вдома зі своїми рідними.
1 липня сім’я святкувала перший рік від дня народження Софійки.
Софійка святкує свій перший рік від народження
“Страшно подумати, що цього свята могло не бути, - говорить Олена Тихолаз. - Я безмежно вдячна фельдшерці невідкладної допомоги Наталії Пархоменко за те, що з перших секунд включилася до порятунку дитини. Це при тому, що закінчувалася її зміна. Вона побачила нашу розгубленість і саме її дії допомогли пришвидшити допомогу. Вдячна лікарці-педіатрині Ірині Молчановій і всьому медичному персоналу, який цього дня рятував нашу дитину. Вдячна за професіоналізм і небайдужість. І головне - за людяність. Нас ніхто не запитував чи маємо ми гроші, чому ми з іншої громади приїхали сюди. Всім їм від лікаря до санітарки - Божого благословення.
Що було раніше?
Раніше ми розповідали історії медсестер, що стали ветеранками у своїй професії.
