Нелегко нині працювати на землі й тільки справжні господарі, за будь-яких умов, знаходять шляхи до ефективного господарювання. Трудитися на ниві сільського господарства для аграріїв не просто робота – це і високе покликання, і служіння рідній землі, і складна наука. Безмежна шана та любов до землі визначила не тільки професію, але й долю Петра Костючка - генерального директора приватного сільськогосподарського підприємства «Степ».
Пас худобу з четвертого класу
Народився Петро Костючок в селі Бережки Дубровицького району, що на Рівненщині 1 липня 1948 року. В їхній сім’ї виховували семеро синів. Так сталося, що перша дружина його батька загинула під час війни як і перший чоловік його матері, тож дві сім’ї об’єдналися в одну велику. Петро був вже спільною дитиною своїх батьків.
Батько працював в лісгоспі на заготівлі лісу, а мати була колгоспницею. В ті часи колгоспникам зарплату не платили, рахували лише трудодні на які в кінці року видавали зерно та продукти. Батько ж отримував зарплату живими грошима, проте у великій сім’ї їх завжди не вистачало.
Вже з четвертого класу хлопчику доводилося пасти худобу, як власну, так і сусідську. Бо то теж був невеликий підробіток. Худоба в ті часи давала можливість якось вижити. Обкладали, правда, кожен хвіст в господарстві зобов'язаннями здавати селянам продукцію: молоко, м’ясо та яйця. Проте, хоч щось та й для сім’ї лишалося. До школи з квітня і по листопад хлопчина ходив через день, бо мусив пасти худобу.
Перші заробітки
Багато селян із Західної України приїздили влітку на заробітки до колгоспів в центральні, південні та східні регіони. Після закінчення восьмого класу спробував і Петро Костючок разом з односельцями заробити грошей. І таким першим його робочим місцем став радгосп імені Карла Маркса на Долинщині. Тут він отримав і свою трудову книжку. На різних роботах довелося працювати - і худобу пасти, й врожай збирати, ні від якої роботи не відмовлявся. Пригадує пан Петро, що заробив за сезон 4 центнери зерна і трохи грошей. То був гарний заробіток на той час, хлопець зміг на нього придбати собі одяг.
Наступного року вже так не пощастило: теж пас худобу в колгоспі на Луганщині. Але там майже не годували заробітчанина, тож переїхав до іншого господарства, вже на Харківщині. По закінченні сезону - вступив до училища на слюсаря по тракторах і автомобілям.
Вже з училища хлопця забрали до армії. Служити довелося в прикордонних військах - охороняв рубежі Радянського Союзу на півдні - з Іраном та Афганістаном. Пройшов через школу сержантського складу і закінчив службу старшиною прикордонної застави.
Повернення додому
Після армії повернувся додому, в рідні Бережки. Рік пропрацював на місцевому автопідприємстві, потім - секретарем в сільській раді. Через рік Петрові запропонували місце голови сільради.
Через деякий час чоловіка перевели на посаду старшого інструктора райвиконкому, крім того, він вступив на заочне навчання до сільськогосподарського технікуму на спеціальність “агрономія”. Після закінчення технікуму знову повернувся до сільради, бо щоденні поїздки на роботу в район займали багато часу.
Головою сільради Петро пропрацював ще десять років. Багато чого доброго вдалося за цей час зробити для рідного села.
“Сім’я у нас музикальною була, батько любив музику і сам на гармошці грав. Тож і я мав пристрасть до музики. І в нашому селі ми створили перший в районі вокально інструментальний ансамбль, а можливо і по області в сільській місцевості ще подібних не було, - пригадує Петро Костючок. - Церква в селі стояла, їй, мабуть, років 200 чи 250 було. При радянській владі її закрили, куполи з хрестами знесли. Закрита стояла, проте грабіжники часом проникали в середину. Але я підіймав всю районну міліцію і всі цінності поверталися назад. Хоч і не шанувала радянська влада церкву і не дозволяла їй працювати, проте, я пишаюся тим, що не дозволив свого часу її зруйнувати до кінця та розграбувати”.
Заочно почав навчатися Петро в сільськогосподарському інституті. Проте закінчити його не довелося - дуже захворів і дружина сказала, щоб кидав те навчання. “А дружина поганого не порадить, - посміхається пан Петро. - Раніше ж, пам’ятаєте, щоб працювати на керівних посадах, обов’язково треба було бути членом партії. Якось мені так пощастило працювати головою сільради, що сильно не тиснули з цим питанням. От коли вже став секретарем правління колгоспу й почали мене готувати на посаду голови колгоспу - то довелося в партію вступити”.
Виїздити страшенно не хотілося, зробив це заради дітей
Але не довелося очолити колгосп в рідному селі Петрові - в 1986 році трапилася аварія на Чорнобильській АЕС і потрапило його рідне село Бережки в так звану “зону добровільного відселення”. Петро Костючок і сам з комісією їздив районом, робив заміри радіації.
“Виїздити не хотів зовсім - тільки жити стали, гарний дім збудував. Думав багато, читав чим може загрожувати перебування на тій території, які наслідки можуть бути у дітей. І вирішив, що заради дітей потрібно звідси виїжджати. Адже, якщо стан їхнього здоров'я погіршиться - то я собі цього простити не зможу. Як тільки дружина моя протестувала - не хотіла виїздити, ледве вмовив, - пригадує пан Петро. - А куди ж їхати? Частина нашої рідні вже проживали в Кривому Розі та в Дніпропетровській області. Почав їздити, шукати місце, де б осісти. Та все щось не складалося: то з роботою, то з житлом. А в Долинському районі проживав мій двоюрідний брат. То я й згадав, що в радгоспі Карла Маркса починав свою трудову діяльність і приїхали сюди в село Мирне”.
На новому місці трохи працював об'їзником, потім старшим агрономом, далі головним агрономом.
Робота в господарстві стала сімейною справою
В 1994 році радгосп Карла Маркса перейшов до складу Акціонерного підприємства цукровиробників - займалися тут переважно насінництвом цукрового буряка. З 1997 року Петро очолив радгосп, став його директором.
Старший син Ігор закінчив в Херсоні спочатку школу міліції, далі навчався в Київській академії Міністерства внутрішніх справ. До пенсії працював в органах внутрішніх справ. А вже потім приєднався до батьківської справи.
Молодший син Володимир закінчив філію юридичного університету в Херсоні. Працював в Долинській слідчим прокуратури, був кращим слідчим в області свого часу. На прохання батька перейшов до сімейної справи та став допомагати йому в роботі на підприємстві. Донька Світлана також давно працює на підприємстві батька.
“Коли така форма господарювання як радгоспи та колгоспи почала давати збій, то наша сім’я максимально старалася втриматися на гребені тієї хвилі руйнування. Ми докладали своїх зусиль і в будівельний бізнес, і викупили МТС та займалися ремонтом сільськогосподарської техніки, створили фермерське господарство “Костючок”, - розповідає Петро Омелянович. - Але й про людей ніколи не забували. Всі наші підприємства - це робочі місця для людей, де завжди справно платили зарплату та премії. В селі нашому колись був водогін. Але з часом він зруйнувався, а його відновлення - то дуже витратна та кропітка справа. А в селі на всю вулицю лише один колодязь і постійно біля нього черга. Тож ми взялися і власним коштом вирили на кожній вулиці по 4-5 колодязів. Людям і ближче тепер воду носити й черги немає”.
Родинне фото
Для справжнього господаря немає нічого неможливого
У 2001 році радгосп трансформувався у ВАТ “Степ” і пан Петро став його директором. Коли брався за цю справу, йому багато хто говорив, що це трясовина, з якої неможливо вибратися. Адже в господарства величезні борги по зарплаті. Проте, якщо до справи взявся справжній господар - то поступово той клубок проблем, що накопичився на підприємстві, розплутали. Борги по зарплатах виплатили за півтора року і господарство поступово зі збиткового почало приносити прибуток.
До своєї справи залучив і синів: Володимира та Ігоря. З 2010 року Петро Омелянович - генеральний директор ПСП “Степ”, а посаду директора займає його син Володимир. Ігор очолив фермерське господарство “Костючок”.
Є у пана Петра талант господарника, ота жилка селянина, який відчуває кожною клітинкою свого тіла землю та село, потреби його людей. І сини в усьому підтримують свого батька й поступово свої знання та вміння батько передає дітям. Можна бути впевненим, що у сіл Першотравневе та Мирне, які знаходяться на території ПСП “Степ” є майбутнє, бо на чолі господарства стоять справжні господарі землі, які вміють працювати самі й шанують працю інших людей. А за свої добрі справи пан Петро має пошану від людей.
За свої добрі справи має визнання та пошану від людей
Його тричі обирали депутатом Долинської районної ради, та депутатом Кіровоградської обласної ради шостого скликання.
Указом Президента України від 18 серпня 2009 року №619 Петрові Костючку було надано почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України». У 2013 році - почесне звання «Провідний регіональний аграрій».
Пан Петро брав активну участь у газифікації населених пунктів Долинського району. Села Першотравневе та Мирне було газифіковане першими в районі й особиста заслуга в цьому - Петра Омеляновича.
А ще він постійно опікується розвитком ветеранського руху та допомагає розв'язувати питання соціального захисту ветеранів. Крім того, займається підтримкою районної організації ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). З 2014 року активно брав участь у допомозі учасникам бойових дій в зоні АТО/ООС. З моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну пан Петро долучився до активного волонтерського руху та всіляко підтримує Збройні сили України та територіальної оборони.
Як людина, якій небайдужа доля громади, Петро Костючок постійно опікується проблемами земляків, надає організаційну та фінансову допомогу закладам освіти, медицини, культури у їх діяльності та швидкому розв'язанні нагальних питань. Школа в Першотравневому має постійну фінансову підтримку від господарства. Долинська районна лікарня також завдячує панові Петру в безперебійному забезпеченні харчовими продуктами та пальним для невідкладної допомоги.
Приділяє багато особистої уваги, часу та ресурсів на розвиток спорту в Долинській громаді, зокрема футболу у Кіровоградській області - протягом багатьох років був президентом футбольного клубу «Степ».
Після футбольного матчу
За ініціативи та спонсорської допомоги Петра Костючка було збудовано в селі Першотравневе Храм «Апостолів Петра і Павла» Православної церкви України Київського Патріархату. Указом Патріарха Київського і всієї Русі-України за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної церкви Костючка П.О. нагороджено Орденом Святого Миколая Чудотворця. Від ПЦУ пан Петро має також нагороду - Орден Святого князя Володимира.
“Я сам не вважаю себе глибоко віруючою людиною, але я виріс в селі й бачив, що багато людей потребують віри. Я знаю людей, яким віра допомогла здолати важкі життєві незгоди. І якщо церква може допомогти людям побороти депресію, повернути до життя, підтримати духовно - то вона має право на існування. І треба її також підтримати. Я допомагав і в Долинській ремонтувати церкву в центрі міста та будувати нову поруч, які належать до московитського патріархату. За все добре отримав прокляття від їхніх попів. Тож тепер опікуюся лише храмами ПЦУ, - ділиться своїми роздумами пан Петро. - От і місяць тому в Долинській відкрилася нова церква “Великомученика і Цілителя Пантелеймона”. І збудовано цей храм було саме за чималої фінансової підтримки Петра Костючка.
Маючи досвід гарного управлінця та депутатської роботи, співпрацюючи з обласною радою, обласною державною адміністрацією, районною радою та районною державною адміністрацією, Долинською міською радою Петро Костючок зробив вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток району.
Він користується заслуженим авторитетом та повагою в Долинській громаді та на теренах Кіровоградщини. Приватне сільськогосподарське підприємство «Степ» є одним із бюджетоутворювальних підприємств Долинської громади, як керівник господарства пан Петро - приклад дбайливого господаря, відповідального наставника, цілеспрямованого та наполегливого, який опікується майбутнім своєї землі, виростив династію хліборобів-трударів, що продовжують його справи та втілюють в життя мрії батька.
Відповідно до рішення Долинської міської ради від 30 червня 2022 року № 3766, за особливі заслуги, особистий вагомий внесок у розвиток сільського господарства та розвиток Долинської міської територіальної громади Петру Костючку надано звання «Почесний громадянин Долинської міської територіальної громади» та нагороджено нагрудним знаком.
Долинська громада пишається тим, що має такого мудрого господаря та мецената, який не втомлюється допомагати людям та ЗСУ. Жителі Долинщини вдячні Петрові Костючку за чуйне ставлення до їхніх проблем, за активну громадську позицію, за самовіддану багаторічну працю задля добробуту села та громади.
