Нещодавно на стіні КЗ «Олександрівської гімназії Долинської міської ради» з'явилась пам’ятна дошка Миколі Вороху — випускнику, воїну, який загинув на війні захищаючи територіальну цілісність і незалежність рідної землі.
Хто повідомляє: КЗ “Олександрівська гімназія Долинської міської ради”
У чому суть?
Почесне право відкрити меморіальну дошку було надано тим, чия втрата — найбільша: матері — Наталії, дружині — Валентині та маленькому сину Ростиславу.
У цілковитій тиші метроном відбивав хвилину мовчання... Покладання живих квітів, очі, повні сліз, погляди в небо — це пам’ять, яка житиме вічно. Церемонія зібрала учнів, учителів, родину, гостей та жителів старостинського округу — тих, хто не просто вшановував, а й переживав разом.
Микола Ворох народився в селі Новошевченкове 25 березня 1994 року. З дитинства хлопчик охоче навчався, мав гарну пам’ять, багато читав, в школі був відмінником. Після закінчення 9-о класу вступив до технікуму в Кривому Розі. Де знову навчався успішно сам, допомагав друзям з особливо важкими предметами. Захопився настільним тенісом і навіть займав призові місця на змаганнях з цього виду спорту.
Друзі відзначають, що Микола Ворох вмів планувати своє життя: ставив перед собою завдання, цілі і через якийсь час досягав їх. Його мрії були завжди цілком реалістичними. Як друг він завжди приходив на допомогу в потрібну хвилину, міг терпляче вислухати, дати пораду, підтримку як психологічну, так і матеріальну.
Після закінчення технікуму хлопця призвали на строкову службу. З часом Микола перейшов на контракт. В армії хлопець пройшов шлях від солдата до старшого сержанта. І це теж багато про що говорить. Він був зразковим у всьому: за що б не брався - мав все виконати ідеально. Йому пропонували вступати до військового вишу, щоб отримати офіцерське звання та зробити кар’єру військового. Але Коля відмовився.
Він мріяв повернутися до рідного села, щоб працювати на землі. На той час він вже зустрічався з дівчиною і по закінченні контракту одружився. У подружжя народився син. Микола працював в місцевому господарстві на сучасних складних тракторах та комбайнах.
Не встиг чоловік насолодитися мирним життям - почалася війна. Для Миколи Вороха не стояло питання йти на війну добровольцем чи ні. Однозначно йти. Він роздумував над тим повертатися до своєї частини чи йти туди де найгарячіше і найнебезпечніше. Вирішив, що його знання та досвід будуть корисними там де потрібно зупиняти та стримувати активне просування ворога.
В 79 бригаді він командував мінометним підрозділом та стримував окупантів на Луганщині. Бійці під командуванням Миколи виконували своє завдання дуже ефективно. І через деякий час їх перекинули на Харківщину для підкріплення. В першому бою Микола Ворох отримав поранення, але від госпіталізації відмовився, позицій не покинув.
12 квітня підрозділ вирушив на бойове завдання, ніхто з бійців з нього не повернувся. Тривалий час вони вважалися зниклими безвісти. Лише після звільнення Харківщини знайшли братську могилу з тілами наших воїнів. ДНК-експертиза підтвердила збіг одного з них. Лише через після загибелі рідні змогли попрощатися з сином, чоловіком та батьком.
Меморіальна дошка - це пам’ятний знак, який знову і знову буде нагадувати нам про війну, про материнське та людське горе.
Холодний смуток душу охопив,
Дощем заплакав..Свічка догорає...
Він не дожив, недокохав, не долюбив...
Та праведна душа не помирає...
Слава Україні! Героям Слава!
