Нещодавно в Україні відзначали День працівників комунального господарства. Завдяки їхній невтомній праці вулиці в місті виглядають охайними, парки та сквери доглянутими. Долинська.City мала нагоду поговорити з деякими з них, дізнатися чи подобається їм їхня робота. Що вважають в своїй роботі важким і неприємним, а що приносить задоволення.
У чому суть?
Наталії Ліненко 58 років, вже 10 й рік жінка працює в комунальному господарстві, нині в КП "Комфортне місто" Долинської міської ради. Раніше вона працювала на пошті, потім соцпрацівницею в територіальному центрі. Після скорочення стала на облік в центр зайнятості. “Роботу в нашому місті знайти не просто, - говорить жінка. - В центрі зайнятості мені запропонували місце працівниці в комунальному господарстві. Спочатку було дуже тяжко. Я навіть плакала перші дні. Але робота потрібна була дуже, втягнулася, звикла. Жінок в такому віці на якусь іншу роботу беруть неохоче. А тут гарний колектив, здружилися”. Найбільше засмучує жінку відношення деяких мешканців Долинської до їхньої праці. Адже часто на щойно прибрану територію перехожі кидають сміття, недопалки. На зауваження від працівниць відповідають, мовляв, приберете, то ваша робота, вам за неї платять. “Якось мій онук поставив мені питання, - згадує пані Наталя, - чи можу я назвати переваги радянської школи. Я можу назвати лише одну перевагу - це виховання як в школі, так і в сім’ї поваги до чужої праці. Нині цього немає. Буває зробиш дитині зауваження, що обгортку від морозива кинула під ноги. Так її мама, замість підтримати, такого тобі наговорить. Боляче від такого відношення”.
Тетяні Дубині 54 роки, працювала раніше на м’ясокомбінаті, ще раніше на харчокомбінаті. А починала свою трудову діяльність з кондитерського цеху. Коли комбінат закрився - отримала пропозицію роботи в комунальному господарстві. Працює тут вже 20 років. “Звісно, що важка у нас робота, - зауважує жінка. - Як молодша була - то не так стомлювалася. Тепер вже вік дає про себе знати. Та й раніше чоловіки були в нашій бригаді, то найтяжчі роботи вони виконували. Тепер більшість чоловіків - в ЗСУ. І все на наших плечах. Але не скаржимося. Комусь і цю роботу потрібно виконувати”. Жінка розповідає, що крім прибирання вулиць, працівниці висаджують квіти, прикрашають ними місця відпочинку та прогулянок. Доглядають за деревами та кущами.
Катерині Герасименко 59 років 15 років працювала на харчокомбінаті, потім коли комбінат перестав працювати - стояла на обліку в центрі зайнятості. Але й там для неї нічого запропонувати не могли. “Якось ми весною робили прибирання біля будинку, - розповідає пані Катерина, - і керівниця комунального підприємства помітила, що я така жвава та енергійна. Тоді я молодша була, все в моїх руках горіло. І запросила до себе на роботу. Вже 20 років тут працюю. За цей час не було такого завдання, такої роботи, з якою б ми не впоралися”.
Жінки розповіли, що їм приємно бачити як після них, вулиці Долинської виглядають чистими та доглянутими. Приємно, коли люди вітаються на вулиці і дякують за їхню працю.
Але прикро, що є люди, котрі зневажливо відносяться до жінок, які підтримують в чистоті вулиці, двори та тротуари. “Ми ж цілісінький день на ногах: вичищаємо, згрібаємо сміття, наводимо всюди лад. Молодь на таку роботу йти не поспішає, бо дуже важко, - говорять про наболіле працівниці. - Щойно прибрали, повертаємося назад - а вже хтось знову сміття накидав. Дивіться, голова нашого міста дбає, щоб було для всіх комфортно - встановлюються дитячі майданчики, облаштували скейт-парк, майданчик зі спортивними тренажерами, лавки вздовж вулиць. А вранці виходиш на роботу - лави поламані, урни для сміття розбиті. Щоб це все полагодити - знову кошти потрібно витрачати. І це кошти громади, тобто, на них могли на інших вулицях зробити щось корисне. Натомість гроші витрачаються на ремонт зламаного.
А ще квіти. Всі захоплюються, коли вони квітнуть на вулицях нашого міста, в парках, скверах. Милуються, роблять гарні фото поруч чи на їхньому фоні. А потім дивишся - там зникли тюльпани, там хтось викопав троянди, там зламали тендітну сакуру. Чомусь деякі люди вважають, що ті квіти, які придбані за гроші громади, вони можуть викопати, щоб продати чи посадити в себе вдома. Ось це дуже обурює. В наш час на ярмарках та в магазинах можна придбати будь-які квіти і не опускатися до дрібної крадіжки. Не збагатять вас ті рослинки, які ви вкрали на громадській клумбі. І вкрали ви їх у своїх дітей та онуків, яких позбавили можливості милуватися квітучим містом”.
Валентині Колісніченко 60 років і працює вона в житлово-комунальному підприємстві бухгалтеркою з 1998 року. До того працювала на птахокомбінаті. Після скорочення їй запропонували цю посаду. Так і залишилася, і працює вже 27 років. Робота подобається і якщо дозволятиме здоров’я - то планує працювати і надалі. Розповідає, що їй багато доводиться працювати з людьми: “В мої обов’язки входить нарахування субсидій, пільг, перерахунки. Раніше люди збирали всі довідки і ми їм розраховували субсидіїї. Це займало багато часу і часом важко було порозумітися з людьми. Тепер, коли більшість даних ми отримуємо від Пенсійного фонду і людям не потрібно збирати різні довідки - працювати легше і цікавіше. Мені подобається наш колектив і робота”.
Катерина Мазуренко- інженерка теплотехнікиня. Їй 32 роки, в Долинському міському комунальному господарстві працює з 2015 року. Прийшла сюди відразу після навчання в Криворізькому державному університеті по спеціальності “Теплотехніка”. В її обов’язки входить розрахунок кількості газу для забезпечення всіх абонентів теплом, контроль за подачею теплоносія, повірка теплових лічильників. Робота відповідальна, але Катерині вона подобається. Тішиться з того, що знайшла роботу за фахом. Розповідає, що найважчим для неї є підготовка до опалювального сезону. Адже важливо правильно розрахувати необхідну кількість енергоносія, підготуватися так, щоб виникало якомога менше непередбачуваних ситуацій, які можуть зірвати теплопостачання в квартири мешканців міста. Справу свою любить і пишається тим, що робота приносить їй задоволення.
Євгеній Томін прийшов працювати до Долинського міського комунального підприємства у 2015 році слюсарем-сантехніком. До цього чоловік 20 років працював на КГЗКОРі, але після скорочення цілого цеху довелося шукати нову роботу. В обов'язки пана Євгенія входять повірки та встановлення водяних лічильників: “Знімаю лічильники, везу їх до Кропивницького на повірку і потім знову встановлюю в квартирах. І нові лічильники встановлюю. Робота моя подобається. Мені вже 68 років, але ще років зо два планую працювати. Багато доводиться спілкуватися з людьми. Бувають випадки, коли людина не розуміє, що трубі вже понад 30 років. За цей час вона вся проіржавіла і її потрібно замінити. Особливо люди старшого покоління бояться замін, вважають нові і сучасні матеріали ненадійними. Але гарних та розумних людей у нас все одно більше. І я люблю з ними спілкуватися. Найнеприємніше - це затримка в зарплаті. Розумію, що війна, що багато людей не сплачують комунальні послуги. Але ж комунальники теж люди і щоб вижити їм теж потрібно отримувати за свою роботу зароблені кошти”.
Ми живемо в багатоквартирних будинках. Звикли до щоденного комфорту - води в крані, теплих батарей, охайних дворів та вулиць. За всім цим стоїть робота працівників комунального підприємства. Вони за будь-якої погоди поспішають на роботу, забезпечують нам тепло та затишок. Тож вчасно сплачуйте за надані послуги, при нагоді не забудьте привітатися з ними та подякувати за їхню роботу.
