Спортивне сузір’я Долинщини доповнила ще одна зірочка. Олександра Капканець минулого року стала кандидатом у майстри спорту. Тернопільська волейбольна команда «Галичанка », в якій грала долинчанка зайняла III місце в Чемпіонаті України вищої ліги серед жінок.
Саша виросла серед м’ячів в спортзалі
Саша Капканець народилася і виросла в Долинській. Мама дівчинки працює в ДЮСШ тренеркою з волейболу. Так, як заняття в ДЮСШ проходять після уроків та на вихідних, тож і доньку жінка змушена була брати з собою на роботу.
М’ячі у дівчинки були звичною іграшкою й можна сказати, що вона виросла в спортзалі серед м’ячів, матів, шведських стінок та іншого спортивного інвентарю. Та і якщо мама тренерка з волейболу – то природно, що й доньку теж залучала до цього виду спорту.
З четвертого класу Саша захоплювалася вивченням англійської й мріяла стати перекладачем. Проте і спорт в її житті займав чималу частину часу. Як такого вільного часу у дівчинки майже не було: шкільні заняття, волейбольна секція та й домашні завдання виконувати треба.
Але такий напружений графік дуже дисциплінує, примушує планувати свій час і вчить його цінувати та використовувати раціонально, не розпорошуючись на неважливі короткочасні захоплення чи ігри.
Ще зі школи грала в професійних командах
Коли Саша уже ввійшла в склад команди Долинської ДЮСШ, то щоосені їздили на змагання до Миколаєва. А такі змагання, окрім спортивного азарту, драйву від перемог дають ще й нові знайомства з однолітками, які також займаються волейболом. Спілкування та дружба потім продовжувалися через соцмережі та телефоном. І це додавало в життя дівчинки яскравих вражень від нових зустрічей з уже старими друзями, яких чекала з нетерпінням та нових знайомств з командами з інших міст України.
Ольга Капканець, мама дівчини, зазначає, що Саша серед своїх одноліток в секції волейболу вирізнялася сильними руками й деякі прийоми гри вона відпрацьовувала краще від своїх напарниць. Дівчинка часто переглядала записи ігор професійних команд, в інтернеті відшукувала рекомендації як правильно ставити руки, тримати м’яч.
Саша із захопленням пригадує свої шкільні роки, говорить, ще це були незабутні часи. Вона навчалася в загальноосвітній школі №3, яку нині перейменували в ліцей №1. Школа їй дуже подобалася, вона з вдячністю згадує вчителів школи й говорить, що навчатися тут їй було завжди цікаво.
«Вже з класу сьомого я почала мріяти про те, щоб грати у волейбол в професійній команді. Після восьмого класу вступила в Білоцерківський спортивний ліцей. І тут таки в 9-му класі потрапила до складу Збірної України ю-17 (юнацька збірна до 17 років) та стала чемпіонкою Дитячої ліги по 2002 р.н. у 2017 році.
Проте, в 10-му класі я все ж повернулася додому, щоб нормально довчитися. Але грати не залишила. Більше грала ніж навчалася - в 10-му класі грала за Миколаїв ВК «Южанка», а в 11-му - за Житомир ДВК «Полісянка»», - розповідає Олександра.
Навчання в університеті поєднує з тренуваннями
Для подальшого навчання дівчина вибрала Харківський національний педагогічний університет, факультет іноземної філології з вивченням англійської та німецької мов. Англійська мова їй подобалася завжди та й розраховує на те, що колись, можливо. ще стане перекладачем. Наразі вона вже закінчила бакалавріат і продовжує навчатися в магістратурі за цією ж спеціальністю. Навчання в університеті дівчина поєднує з грою в професійній волейбольній команді.
«Протягом трьох років грала за харківську команду. З початком війни перейшла до команди Тернополя «Галичанка», в її складі навіть грала в Суперлізі. Але через двостороннє невиконання зобов’язань контракт з цією командою розірвала. Наприкінці минулого сезону перейшла до житомирського «Полісся». В нинішньому сезоні продовжую грати в складі цієї команди».
Графік в Олександри Капканець напружений: «Зранку – тренування, ввечері – також тренування. Вдень заняття в університеті, а на вихідних виконую домашні завдання. Ось так мені вдається поєднувати навчання із професійною грою в волейбол. Спортом я заробляю собі на життя. І надалі, доки я молода, планую грати».
Олександра вважає, що знання англійської та німецької мов їй дуже допоможуть в майбутньому на міжнародних турнірах, також дівчина розглядає можливість переходу в один із закордонних спортивних клубів. Вік спортивної кар’єри обмежений і встигнути треба багато саме в спорті.
Адже життя дуже непередбачуване. Скільки років вона зможе протриматися в професійному спорті невідомо. Щось загадувати на багато років вперед дівчина не наважується, бо спорт – це завжди ризик. Успішну кар’єру спортсмена може обірвати тяжка травма чи хвороба. Проте, Олександра налаштована оптимістично, вперто працює над собою та вірить у свій успіх.
Звання у волейболі - успіх всієї команди
«Волейбол – це командна гра. Якщо команда займає 1-4 місця в Чемпіонаті України вищої ліги, то всі гравці отримують звання кандидата у майстри спорту. Якщо займають 1-3 місця Суперліги України (це найвищий дивізіон) – то всі гравці стають майстрами спорту. Навіть, якщо гравець всю гру просидів на лаві запасних, - пояснює дівчина. – Тобто такі звання в командних видах спорту – це результат успішної та злагодженої гри всієї команди. Моя команда ВК «Полісся» минулого року зайняла 3 місце в Чемпіонаті України, вища ліга серед жінок. Тепер я кандидат у майстри спорту України».
Дівчина відзначає, що серед гравчинь її команди є три майстри спорту. Якщо звання КМС потрібно підтверджувати кожні два роки, то майстра спорту - не потрібно, це вже звання на все життя. Проте тренери на звання особливої уваги не звертають.
Мріє дівчина також і про сім’ю та дітей, але це поки в перспективі. Бо на сьогодні часу для особистого життя в неї просто не вистачає.
«Спортивна кар’єра може швидко скінчитися, тож колись, можливо, мені знадобиться мій університетський диплом і я буду працювати перекладачем. А може буду тренером і готуватиму нових спортсменів, які зможуть у своєму житті досягнути чогось більшого, ніж досягнула я. Але про таке далеке майбутнє я ще не думаю», - посміхається дівчина.
