Предмети побуту з недавнього минулого

Хм, цікава ідея, але неправильна. На фото друшляк виготовлений з глини. оригінальний предмет кухонного начиння виготовлений в  кінці ХІХ століття (1893 р.).  Має форму великої миски, різниця лише в наявності отворів в нижній частині та на бокових стінках посуду (звідси ще одна назва – дірявка). Отвори у друшляку гончарі пробивали (звичайно ж у сирому вигляді) великим цвяхом. Виготовлений  друшляк за давніми cтаровинними  традиціями вручну  на гончарному колі з натуральної червоної глини. Такий друшляк призначений не тільки  для проціджування, але й для протирання маси. Друшляк ставився на  горщик чи макітру таким чином, щоб всередині опинялася лише нижня  частина друшляка, де і пробиті отвори. В друшляк заливали страву яку потрібно було процідити або протерти. Домогосподарки  спочатку  використовували дерев’яні друшляки  для проціджування кисломолочного сиру, страв з тіста – галушок, вареників, локшини тощо. Пізніше – використовували для відціджування рідини з варених овочів, грибів. І лише з 1910- х років прослідковувалася тенденція їх використання для протирання – перетирання під час приготування фруктового та ягідного повидла, варення.

Помиляєтеся. На фото друшляк виготовлений з глини. оригінальний предмет кухонного начиння виготовлений в  кінці ХІХ століття (1893 р.).  Має форму великої миски, різниця лише в наявності отворів в нижній частині та на бокових стінках посуду (звідси ще одна назва – дірявка). Отвори у друшляку гончарі пробивали (звичайно ж у сирому вигляді) великим цвяхом. Виготовлений  друшляк за давніми традиціями вручну  на гончарному колі з натуральної червоної глини. Такий друшляк призначений не тільки  для проціджування, але й для протирання маси. Друшляк ставився на  горщик чи макітру таким чином, щоб всередині опинялася лише нижня  частина друшляка, де і пробиті отвори. В друшляк заливали страву яку потрібно було процідити або протерти. Домогосподарки  спочатку  використовували дерев’яні друшляки  для проціджування кисломолочного сиру, страв з тіста – галушок, вареників, локшини тощо. Пізніше – використовували для відціджування рідини з варених овочів, грибів. І лише з 1910- х років прослідковувалася тенденція їх використання для протирання – перетирання під час приготування фруктового та ягідного повидла, варення.

Помиляєтеся. це - скриня з лози призначена для зручного, компактного зберігання та перевезення особистих речей. Техніка виготовлення – змішане плетіння: шахове плетіння та плетіння нахиленими рядками. Скриня має плетену ручку для перенесення та металеву застібку у вигляді ланцюжків закріплених металевими шинами. Ланцюжки мають заокруглення для підвісного замка. Кришка скрині також  кріпиться металевими шинами. Це унікальний предмет інтер’єру, що вражає своєю неповторністю, оригінальністю, простотою експлуатації та довговічністю, що забезпечується за рахунок текстури натурального дерева, що використовується при виготовлені. Дата виготовлення скрині орієнтовно кінець ХІХ століття.

Неправильно. це - скриня з лози призначена для зручного, компактного зберігання та перевезення особистих речей. Техніка виготовлення – змішане плетіння: шахове плетіння та плетіння нахиленими рядками. Скриня має плетену ручку для перенесення та металеву застібку у вигляді ланцюжків закріплених металевими шинами. Ланцюжки мають заокруглення для підвісного замка. Кришка скрині також  кріпиться металевими шинами. Це унікальний предмет інтер’єру, що вражає своєю неповторністю, оригінальністю, простотою експлуатації та довговічністю, що забезпечується за рахунок текстури натурального дерева, що використовується при виготовлені. Дата виготовлення скрині орієнтовно кінець ХІХ століття.

Гадаємо, що ваша пра- чи прапрабабуся дуже здивувалася б цій версії. Рубель — старовинний прилад для прасування одягу. Його використовували з цією метою аж до середини XX ст.. Сам пристрій являє собою вузьку дерев’яну дошку із поперечними зубчиками для качання тканини. Тканину попередньо намотували на дерев’яну гладеньку качалку й рублем із "зубами" прокачували, доки полотно не вирівнювалося і не починало аж блищало. На одязі зникали зморшки, ставала ніби випрасувана. Рубель з товстими зубчиками використовували для прасування грубої тканини, а рубель з тонкими зубчиками для більш тонкої тканини. Хоча… Качалку можна було використати і для розкачування тіста. Але лапшу рубелем не нарізали. Відповідь неправильна

Неправильно.  На цьому фото зображені рубель і качалка. Рубель — старовинний прилад для прасування одягу. Його використовували з цією метою аж до середини XX ст.. Сам пристрій являє собою вузьку дерев’яну дошку із поперечними зубчиками для качання тканини. Тканину попередньо намотували на дерев’яну гладеньку качалку й рублем із "зубами" прокачували, доки полотно не вирівнювалося і починало аж блищати. На одязі зникали зморшки, ставала ніби випрасувана. Рубель з товстими зубчиками використовували для прасування грубої тканини, а рубель з тонкими зубчиками для більш тонкої тканини. 

Ні, до цього наші предки не додумалися. Це предмет письмового приладдя:  напівкруглий брусок із ручкою зверху й із прикріпленим знизу листком промокального паперу і називається він прес-пап'є. Його використовували для  промокання написаного,  щоб прибрати надлишки чорнила та прискорити висихання тексту.

Часто прес-пап'є використовують в якості декору для робочого столу.  Ним придавлюють на столі папери, щоб вони не розсипалися, не складалися і не розліталися. Незважаючи на свою архаїчність і старомодність, прес–пап’є і досі є високо затребуваним аксесуаром в кожному офісі, незамінне для всіх фахівців, які працюють з великими обсягами паперів.

Прес – пап’є були різних форм і розмірів. А виготовляли їх з дерева, металу, скла, мармуру, латуні. Залежно від статусу і заможності власника прес-пап'є були як прості, скромні, так і у вигляді творів мистецтва. Витончені статуетки, виконані з дорогого каменю або дорогоцінних металів, прикрашали столи знатних, багатих осіб. Це були не просто предмети канцелярії. Майстерно виконане прес-пап'є прикрашало письмовий стіл і весь кабінет. Цей предмет продавався як окремо, так і в наборі з чорнильницею, пір'ям і ножем для паперів.

Ні, стіни цією штукою точно не рівняли. Це предмет письмового приладдя:  напівкруглий брусок із ручкою зверху й із прикріпленим знизу листком промокального паперу і називається він прес-пап'є. Його використовували для  промокання написаного,  щоб прибрати надлишки чорнила та прискорити висихання тексту.

Часто прес-пап'є використовують в якості декору для робочого столу.  Ним придавлюють на столі папери, щоб вони не розсипалися, не складалися і не розліталися. Незважаючи на свою архаїчність і старомодність, прес–пап’є і досі є високо затребуваним аксесуаром в кожному офісі, незамінне для всіх фахівців, які працюють з великими обсягами паперів.

Прес – пап’є були різних форм і розмірів. А виготовляли їх з дерева, металу, скла, мармуру, латуні. Залежно від статусу і заможності власника прес-пап'є були як прості, скромні, так і у вигляді творів мистецтва. Витончені статуетки, виконані з дорогого каменю або дорогоцінних металів, прикрашали столи знатних, багатих осіб. Це були не просто предмети канцелярії. Майстерно виконане прес-пап'є прикрашало письмовий стіл і весь кабінет. Цей предмет продавався як окремо, так і в наборі з чорнильницею, пір'ям і ножем для паперів.

Неправильно. Хоча цілком можливо, що такий предмет і можна використати в ролі аромолампи, але основне його призначення – мухоловка. Мухоловки випускали з кінця ХІХ до середини ХХ століття. Як нею ловили мух? Були різні варіанти. Наливали в середину солодку воду, квас, молочну сироватку. Або наливали просто воду, а  під нижнім отвором мазали на папірець солодку принаду – трішки варення чи меду. Могли покласти шматочок хліба, обсипаного цукром. Вхід в мухоловку зверху закривали пробкою. Муха знизу залазила в мухоловку, щоб поласувати солодким, а вибратися звідти вже не могла, потрапляла у рідину і через де якийсь час гинула в мухоловці. Коштувала така мухоловка 30 копійок. За ці гроші  в ті часи можна було купити пляшку горілки або пообідати в їдальні. Найбільшу увагу на вилов мух звертали під час  епідемій, так як комахи переносили черевний тиф, холеру, дизентерію.

Неправильний варіант. Теоретично подібний виріб можна застосувати і з подібною метою, але основне призначення – мухоловка. Мухоловки випускали з кінця ХІХ до середини ХХ століття. Як нею ловили мух? Були різні варіанти. Наливали в середину солодку воду, квас, молочну сироватку. Або наливали просто воду, а  під нижнім отвором мазали на папірець солодку принаду – трішки варення чи меду. Могли покласти шматочок хліба, обсипаного цукром. Вхід в мухоловку зверху закривали пробкою. Муха знизу залазила в мухоловку, щоб поласувати солодким, а вибратися звідти вже не могла, потрапляла у рідину і через де якийсь час гинула в мухоловці. Коштувала така мухоловка 30 копійок. За ці гроші  в ті часи можна було купити пляшку горілки або пообідати в їдальні. Найбільшу увагу на вилов мух звертали під час  епідемій, так як комахи переносили черевний тиф, холеру, дизентерію.

Цікава версія, але ці предмети не настільки древні, щоб віднести їх до того часу, коли вогонь добували тертям двох дерев’яних предметів. Неправильно. До Вашої уваги  старовинна дерев’яна ковганка (салатовка) виготовлена на початку ХХ століття.

Складається ковганка з двох предметів: дерев’яної ступки та товкачика. Це товстостінний дерев’яний посуд (ступка), в якому за допомогою товкача подрібнюють харчові продукти. Використовувалася ковганка в домашньому господарстві для товчення сала (подекуди з цибулею та часником), як заправки для борщу та юшки. У ній товкли рибу чи м'ясо на товченики, подрібнювали печінку, розтирали пшоно. Також  розминали горіхи та лікарські рослини. В деяких сім’ях України і до цього часу використовують ковганку для розтирання маку,  товчення сала та часнику.

Мабуть наші предки до такого цікавого варіанту не додумалися, бо вони застосовували ці два предмети приблизно з тією метою, що ми нині використовуємо м’ясорубку. До Вашої уваги  старовинна дерев’яна ковганка (салатовка) виготовлена на початку ХХ століття.

Складається ковганка з двох предметів: дерев’яної ступки та товкачика. Це товстостінний дерев’яний посуд (ступка), в якому за допомогою товкача подрібнюють харчові продукти. Використовувалася ковганка в домашньому господарстві для товчення сала (подекуди з цибулею та часником), як заправки для борщу та юшки. У ній товкли рибу чи м'ясо на товченики, подрібнювали печінку, розтирали пшоно. Також  розминали горіхи та лікарські рослини. В деяких сім’ях України і до цього часу використовують ковганку для розтирання маку,  товчення сала та часнику.

Ні, це неправильно. Вугільна праска складається з металевого литого корпусу, підошви, кришки, клямки для закривання та ручки. Зовні праска схожа на міні-пічку, усередині  якої порожнина , куди совком або щипцями засипали розжарене, червоне, палаюче вугілля  (іноді деревне березове) та  закривали  за допомогою клямки. Після чого відразу прасувався одяг.

Для того, щоб вугілля краще горіло, між корпусом та підошвою, з обох боків,  для доступу повітря розміщені напівсферичні отвори.  А для покращення тяги кришка  має по боках по кілька зубців. Таку праску розігрівали, вимахуючи нею вправо-вліво або дмухали в отвори. При цьому повітря через отвори у прасці продувало вугілля і воно розжарювалося.

Неправильно. Вугільна праска складається з металевого литого корпусу, підошви, кришки, клямки для закривання та ручки. Зовні праска схожа на міні-пічку, усередині  якої порожнина, куди совком або щипцями засипали розжарене, червоне, палаюче вугілля  (іноді деревне березове) та  закривали  за допомогою клямки. Після чого відразу прасувався одяг.

Для того, щоб вугілля краще горіло, між корпусом та підошвою, з обох боків,  для доступу повітря розміщені напівсферичні отвори.  А для покращення тяги кришка  має по боках по кілька зубців. Таку праску розігрівали, вимахуючи нею вправо-вліво або дмухали в отвори. При цьому повітря через отвори у прасці продувало вугілля і воно розжарювалося.

А от і ні. Це керогаз - побутовий нагрівальний прилад для готування їжі та інших потреб, який працює на гасі.  Діє аналогічно бензиновій запальничці. Виробництво керогазів розпочалося орієнтовно в 197-1980 роках ХХ століття.

Для його запалення необхідно спочатку зняти конфорку з газозмішувачем, запалити ґніт, потім знову поставити газозмішувач і конфорку на місце. Слово керогаз є скороченням від слів керосин («гас») і газ, бо паливом там слугує газоподібна суміш — пара гасу.

Ви помилилися. Це керогаз - побутовий нагрівальний прилад для готування їжі та інших потреб, який працює на гасі.  Діє аналогічно бензиновій. Виробництво керогазів розпочалося орієнтовно в 1970-1980 роках ХХ століття.

Для його запалення необхідно спочатку зняти конфорку з газозмішувачем, запалити ґніт, потім знову поставити газозмішувач і конфорку на місце. Слово керогаз є скороченням від слів керосин («гас») і газ, бо паливом там слугує газоподібна суміш — пара гасу.

Ні, неправильно. Це залізничний переносний ліхтар. Використовувався залізничниками при обслуговувані паротягів. Освічував місце проведення шляхових робіт. Це старий ручний сигнальний гасовий залізничний ліхтар, модель якого використовувалася в 1958 році.

У ліхтарі містяться 3 сигнальні кольори - білий, жовтий, червоний, які перемикаються.  Має також  регулятор яскравості світіння. Коли вище підняти гніт ліхтар  буде світити яскравіше.

Ліхтар призначений для маневрової роботи по залізничній  станції.

Неправильно. Це залізничний переносний ліхтар. Використовувався залізничниками при обслуговувані паротягів. Освічував місце проведення шляхових робіт. Це старий ручний сигнальний гасовий залізничний ліхтар, модель якого використовувалася в 1958 році.

У ліхтарі містяться 3 сигнальні кольори - білий, жовтий, червоний, які перемикаються.  Має також  регулятор яскравості світіння. Коли вище підняти гніт - ліхтар  буде світити яскравіше.

Ліхтар призначений для маневрової роботи по залізничній  станції.

Неправильно. Це дерев’яна ручка з пером, яка замінила у XVIII сторіччі гусяче перо, яке використовували для письма.

Можливо й схоже. Мабуть такими паличками їсти зручніше, ніж традиційними. Але відповідь неправильна. Це дерев’яна ручка з пером, яка замінила у XVIII сторіччі гусяче перо, яке використовували для письма.